Етнофонія

Етнофонія — наукова дисципліна, присвячена системний метод в органології, який розглядає музичний інструмент як елемент матріальної та духовної культури, і його складові: матеріалістичний підхід, дослідження звучащого музичного інструменту та розгляд музичного інструменту як елементу матріальної та духовної культури.[1].

Етнографічний та мистецтвознавчий напрямок в органології. Поняття: «народний музичний інструмент» та «народна інструментальна музика». Етнографічний напрямок в органології – це стабільність функціонування інструментів у побуті. Диференціація музичних інструментів за естетичною ознакою складає мистецтвознавчий напрямок. «Етнофонія» – наука про народну звукотворчість, природу народного звукового мислення. Представники цього методу – Е. Емсгаймер, Е. Штокман.

Вивчення конкретної музичної культури світу – на перехресті двох шляхів а) народ – народна духовна культура – народна звукова культура – народна музика – народний музичний інструмент та б) народ – народна матеріальна культура – знаряддя – звукові знаряддя – народний музичний інструмент.

Історико-морфологічний метод (1930 р.). Матеріалістичний підхід до вивчення музичних інструментів: сам інструмент чи його елементи в археологічних знахідках, в музеях, колекціях (конструкція, матеріал, способи виготовлення, характер функціонування та історичного розвитку і практика застосування).

Представники історико-морфологічного методу: І. Мачак, Т. Визго, К. Вертков, Р. Галайська та ін.

Музично-стилістичний метод: вивчення звучащого музичного інструменту (стрій, звукоряд, ритмо-динамічні можливості, особливості виконавства в системі реального функціонування, репертуар).

Переростання органології в органофонію. Представники музично-стилістичного методу: К. Квітка, Г. Благодатов, Р. Зелінський, М. Хай.