Живопис Пахарі

Живопис Пахарі (дослівно «гірський живопис», від гінді pahar — «гора») — загальна назва шкіл індійського живопису, що походять з гірських районів Північної Індії 17-19 століть. Зокрема, ці школи включають школи Басохлі, Манкот, Нурпур, Чамба, Канґра, Ґулер, Малер і Ґархвал, переважно зображення зроблені у форму мініатюр[1][2].

Мистецтво народів Індії
У темах
Індійська культура Війни Гандхара Греко-буддистське мистецтво Буддийське мистецтво Індії Буддийська архітектура Індії Катхакалі Скульптура народів Індії Імперія Маур'їв Живопис Пахарі Могольський живопис Раджпутський живопис Мадхубані (мистецтво) Індійські художники

Шлока Пахарі досягла розквіту протягом 17-19 століть на території від Джамму до Кумаону, у передгір'ях індійських Гімалаїв, з утворенням різноманітних фаріацій жанру, від яскравих зображень Басохлі з міста Басохлі, Джамму і Кашмір, до ліричних зображень Канґра, що стали синонімом стилю до розвитку інших течій та досягли розквіту у зображеннях Радхи і Крішни з творів Джаядева, таких як Ґіта-Ґовінда[3]. Школа розвилася на основі могольського живопису під патронажем раджпутських правителів регіону[4]. Відомими представниками цього живопису були брату Наінсух та Манаку.