Закон мінімуму Лібіха

Закон мінімуму Лібіха (Закон «Обмеженого фактора», «Бочка Лібіха»), відкритий Ю. Лібіхом (1840) — екологічно-економічний закон, згідно з яким відносна дія окремого екологічного фактора буде тим сильнішою, чим більше цей фактор, у порівнянні з іншими екологічними факторами, буде наближатися до свого кількісного мінімуму. За цим законом, від речовини, концентрація якої є мінімальною, залежить ріст рослин, величина і сталість їх урожаю. Закон мінімум Лібіха (закон щодо ролі екологічних факторів в розповсюдженні і кількісному розвитку організмів) не поширюється на нестабільні системи. Надходження у такі системи різних компонетів та чинників розвитку відбувається спонтанно і нерівномірно. Тому обмежують розвиток почергово або одночасно декілька факторів. Багато в чому закон мінімуму Лібіха уточнюється та деталізується законом толерантності Шелфорда.

Бочка Лібіха

Узагальнення і розширення

Багато дослідників у майбутньому розширили та розвинули основні положення теорії Лібіха. Зокрема, окрім суто поживних речовин, в модель було включено ряд інших визначальних факторів таких, як, приміром, температуру повітря, кількість опадів, (мінімальна температура морозостійкості чи зимостійкості), кількість фотоактивної радіації тощо.
Відомий американський еколог і зоолог Ю. Одум, також чимало уваги надавав дослідженням проблем лімітуючих факторів. Він, запропонував задля уникнення неоднозначностей в трактуванні моделі та змістовної плутанини, обмежити концепцію мінімуму і використовувати її лише до хімічних речовин (кисню, азоту, фосфору, кальцію, хлору, бору, мікроелементів тощо), тобто повернутися до первісної теорії Лібіха, яка акцентує увагу на речовинах, необхідних для росту і розмноження організмів. Ю. Одум вважає за доцільне включити усі інші чинники, разом з фактором максимуму, у т. з. «закон толерантності». Обидві ці теоретичні концепції об'єднуються загальним принципом лімітуючих факторів. Отже, «закон мінімуму» — це лише один з аспектів залежності організму та екосистем від зовнішнього середовища[1].

Доповнення

Можна сформулювати низку положень, які доповнюють принцип Лібіха-Шелфорда[2]:

  • організми можуть мати широкий діапазон толерантності щодо одного фактора і вузький відносно іншого;
  • зазвичай найбільш широко поширені організми з широким діапазоном толерантності щодо одного фактора;
  • якщо умови по одному екологічному чиннику неоптимальні для виду, то може звузитися і діапазон толерантності щодо інших екологічних факторів;
  • оптимальні значення екологічних факторів для організмів в природі і в лабораторних умовах (в силу істотної їх ізоляції) найчастіше виявляються різними (див.: гіпотеза компенсації екологічних факторів), що тісно пов'язане з розрізненням фундаментальної та реалізованої екологічних ніш;
  • період розмноження є критичним, і багато екологічних факторів в цей період стають лімітуючими при загальному звуженні діапазону толерантності.

Приклад

Лібіх використовував бочку для ілюстрації закону. Зараз вона називається Бочка Лібіха. Так само як об'єм бочки виготовленої з нерівних дощечок обмежений найменшою дощечкою, так і ріст рослини та їх врожайність обмежуються поживною речовиною, що є присутня в найменшій кількості.

Див. також

Примітки
  1. Кучерявий В.П. Екологія - Вплив лімітуючи факторів на організм. Закон мінімуму Лібіха. Архів оригіналу за 15 березня 2015. Процитовано 22 березня 2011.
  2. Цит. за: Одум Ю. Основы экологии. — М., 1975. — 740 с.

Посилання
  • Закон мінімуму (Лібіха) // Словник-довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 92.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.