Закон природної зональності

Зако́н приро́дної зона́льності — закон, відкритий А. Гумбольдтом (1808), О. П. Декандолем (1874), X. Мерріемом (1890), зазначив закономірний розподіл рослин і тварин на земній поверхні в залежності від температури. Остаточне формулювання Закону природної зональності належить В. В. Докучаєву (1899), який в роботі «Вчення про зони природи»[1] узагальнив вплив широтної і вертикальної зональності на весь природний комплекс, що включає кліматичні фактори, ґрунт, рослини і тварини.

Див. також

Джерела

Примітки
  1. Докучаев В. В. Учение о зонах природы. — М.: Географгиз, 1948. Архів оригіналу за 2 серпня 2012. Процитовано 25 вересня 2012.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.