Звуконаслідування
Звуконаслі́дування — звуковідтворення, або ономатопея (грец. onomatopoieia — творення назв) — звук, імітація реальних явищ: намагання шляхом спеціального підбору та концентрації звуків мови — алітерацій чи асонансів — відтворити звуки, що існують у реальному навколишньому житті. Отже, звуконаслідування є зображальним прийомом на противагу виражальному — звукописові.
Визначення
Умовне відтворення звуків природи, криків тварин тощо: ку-ку, гав-гав, му-у-у, тік-так, няв, ж-ж-ж, а також створення слів, звукові оболонки яких тією чи іншою мірою нагадують позначувані предмети:[1] гавкати, цвірінькати, кувікати, кукурікати, нявчати.
Де коза туп, туп,
Там жито сім куп— Колядка
Дзюрить, дзичить, дзюрчить, дзюрчить вода,
Мелодії грає на кам’яній флейті.
В літературі:
Немов хто косою — черк!
А вдруге світліше — дзінь!
«Кру-Кру!» — у пітьмі тугу журавлі несли мені так боляче, так сумно.
Вигук
- Осн. стаття Вигук
До вигуків близькими є звуконаслідувальні слова — умовні відтворення голосів, шумів і т. ін. Напр.: кукуріку, гав-гав, бух, ляп.[2]
Див. також
Примітки
- Звуконаслідування // Ганич Д. І., Олійник І. Словник лінгвістичних термінів. — К.: Вища шк., 1985. — 360 с.
- Вигук // Єрмоленко С., Бибик С., Тодор О. Українська мова: Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С. Єрмоленко. — К.: Либідь, 2001.
Посилання
- Звуконаслідування // Українська музична енциклопедія. Т. 2: [Е – К] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 142-143.
- Звуконаслідування // Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці: Золоті литаври / голова ред. А. Волков. — 2001. — С. 216. — 634 с.
- Кучма З. В. http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/zrgf/2009_23/Articles/Kuchma%20RGF23.pdf%5Bнедоступне+посилання+з+липня+2019%5D Звуконаслідування у французькому пісенному тексті] // Записки з романо-германської філології: Збірник наукових праць, 2009, вип. 23
- Ономатопея — Словник літературознавчих термінів