Змова Тарквінія

Змова Траквінія – згідно з римською легендою, змова між рядом сенаторів та знатними людьми Риму, спрямована на відновлення царської влади Луція Тарквінія Гордого. Відбулася в 509 році до н.е. і обернулася невдачею: змовники були викриті та страчені[1].

Передісторія

В 509 році до н.е. був вигнаний останній цар із Риму, в результаті обурення людей деспотичним правлінням Луція Тарквінія Гордого і поведінки його молодшого сина Секста Тарквінія, який за римською традицією, зґвалтував Лукрецію - римську матрону та дружину Коллатіна. Після скоєного, вона повідомила про все, що трапилося своєму чоловіку та батьку і, вихопивши ніж, вчинили самогубство, адже не могла далі з цим жити. Внаслідок чого відбувся державний переворот на чолі Юнієм Брутом, який згодом був обраний на центуріатних зборах консулом республіки разом з Коллатіном. Монархію було повалено, а царську сім’ю було вигнано із Риму[2].

Початок та кінець змови

Через деякий час після вигнання, посли царської сім’ї прибули в Рим для того, щоб не вимагати повернення царя, а переконати сенат повернути Тарквінію хоча б його царське майно, яке було захоплене після перевороту. В той час коли сенат почав обговорювати цю пропозицію, посли почали шукати прибічників монархії, яких би повернення Тарквінія задовольнило, щоб разом з ними організувати змову з метою повернення царя в Рим[3].

Два брати дружини Брута з роду Вітелліїв, разом з братами з роду Аквіліїв були головними змовниками. До них приєдналися двоє синів Брута: Тит Юній Брут і Тиберій Юній Брут. У змові брали участь й інші знатні люди, проте їхні імена не називаються[3].

В сенаті ж прийняли рішення видати царське майно Тарквінію. Посли скористалися цим моментом, щоб затриматися на деякий час в місті і організувати змову, попросивши у консулів трохи часу, для того, щоб приготувати вози для царського майна[3].

Після того змовники зібралися у Вітелліїв, щоб обговорити план та свої подальші дії. Для того, щоб можна було довіритися їм, посли вимагали письмово підтвердити вірність Тарквінію, щоб бути впевненими, що їх не зрадять. Вірність було підтверджено[3].

Проте планам завадив раб сім’ї Вітелліїв, який відчув, що щось відбувається. Він підслухав їхню розмову і все розповів консулам. Останні без лишнього шуму схопили послів та змовників, подбавши про те, щоб письмові докази не пропали. Зрадників кинули в кайдани[3].

Наслідки

Справа про царське майно, яке раніше вирішили віддати колишньому царю, знову надійшла в сенат. В пориві гніву сенатори заборонили видачу майна Тарквінію і вирішили віддати його на розграбування простому народу[4].

Послів відпустили через повагу до права народів. Зрадники ж були засуджені до смерті, в тому числі і сини Брута[4]. Їх роздягли догола, посікли різками та стратили[5].

Раб, який розкрив змову, отримав грошову винагороду, свободу та статус римського громадянина[4].

Примітки
  1. Тит Ливий, История от основания города, 2.3-5
  2. Тит Ливий, История от основания города, 1.58-60
  3. Тит Ливий, История от основания города, 2.3-4
  4. Тит Ливий, История от основания города, 2.5
  5. Plutarch, Parallel Lives, From "Life of Poplicola": 'Brutus, however, is said not to have turned aside his face, nor allowed the least glance of pity to soften and smooth his aspect of rigour and austerity, but sternly watched his children suffer'

Література
  • Тит Ливий, История от основания города

Посилання
  • А. А. Нейхардт — «Легенды и сказания древнего Рима»
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.