Зоряна астрономія

Зоряна астрономія стала окремою наукою наприкінці XVIII ст. завдяки британському вченому-астроному Вільяму Гершелю, що виконував багато досліджень у галузі зоряної статистики.

Область утворення зірок у Великій Магеллановій Хмарі. NASA/ESA

Зоряна астрономія має на меті вивчення зоряних систем, а саме — внутрішніх закономірностей, життєвого циклу, руху та їхньої еволюції. Одним з найголовніших завдань зоряної астрономії є спостереження за зоряними системами нашої галактики. На відміну від астрофізики, що вивчає окремі туманності й зорі, зоряна астрономія досліджує цілі групи об'єктів — подвійні й кратні системи, скупчення та асоціації.

Зоряна астрономія поділяється на три розділи — зоряну кінематику, зоряну динаміку і зоряну статистику. Взаємодіє з астрофізикою й астрометрією щодо параметрів і характеристик об'єктів, класифікації спектрів, геометричних розмірів, мас, температур, щільності, швидкості власного обертання й швидкості руху Галактикою.

У рамках астрономічної статистики зоряна астрономія застосовує інструменти математичної статистики.

Зоряна кінематика використовує у своєму апараті методи класичної кінематики, щоб визначити кінематичні параметри зір та їх скупчень і дізнатись про їх рух, як цілої системи, визначити закономірності такого руху.

Зоряна динаміка розглядає закономірності пересування об'єктів, що вивчаються, у силових полях і еволюційний розвиток систем у результаті цього руху.

• П. А. Бакулин, Э. В. Кононович, В. И. Мороз. Курс общей астрономии (4-е издание).
• Розділ астрономія зірок