Каарло Юго Столберґ
Ка́арло Ю́го Сто́лберґ (фін. Kaarlo Juho, уроджений Карл Ю́хан Сто́лберґ, швед. Carl Johan Ståhlberg; 28 січня 1865, Суомуссалмі, Велике князівство Фінляндське, Російська імперія — 22 вересня 1952, Гельсінкі, Фінляндія) — фінський державний та політичний діяч, перший президент Фінляндії.
| Каарло Юго Столберґ фін. Kaarlo Juho Ståhlberg | |||
 Каарло Юго Столберґ | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 1919 — 1925 | |||
| Попередник: | посада заснована | ||
| Наступник: | Лаурі Крістіан Реландер | ||
| Ім'я при народженні: | швед. Carl Johan Ståhlberg | ||
| Народження: |
28 січня 1865 Суомуссалмі, Велике князівство Фінляндське, Російська імперія | ||
| Смерть: |
22 вересня 1952 (87 років) Гельсінкі, Фінляндія | ||
| Поховання: | Гієтаніємі | ||
| Національність: | фін/швед | ||
| Країна: |
 Російська імперія→ Фінляндія | ||
| Релігія: | лютеранство | ||
| Освіта: | Гельсінський університет і Гельсінський університет | ||
| Ступінь: | доктор обох прав | ||
| Партія: | Національна прогресивна партіяd | ||
| Шлюб: | Ester Ståhlbergd і Hedvig Ståhlbergd | ||
| Діти: | Kaarlo Ståhlbergd, Kyllikki Tuominend і Elli Schaumand | ||
| Нагороди: | Grand Cross of the Order of the Cross of Libertyd | ||
Біографія
Народився в сім'ї пастора, за національністю — швед. Почав навчання в середній школі в Лахті, але після смерті батька його сім'я, яка виявилася в складному фінансовому становищі, переїхала в Оулу. У 1889 році отримав ступінь бакалавра права в Університеті Гельсінкі, там же в 1893 році закінчив докторантуру, а в наступному році став доцентом. Доктор обох прав.
У 1893 році одружився з Іреною Вяльберг, від якої у Стольберг було шість дітей.
У 1898—1903 — секретар сенату, в 1914—1915 — голова парламенту. У 1908—1918 — професор адміністративного права університету в Гельсінкі. У 1917 році став головою Конституційної Ради, перед яким стояло завдання розробити модель майбутнього державного устрою для знайшла незалежність Фінляндії. Під час цієї діяльності підтримував ідею введення республіканської форми правління. У 1918 році став першим головою Вищого Адміністративного суду.
У 1919—1925 — перший президент Фінляндії. На виборах Президента був підтриманий Національною прогресивною партією і Аграрної лігою, набравши 143 голоси і випередивши свого суперника Густава Маннергейма, який отримав 50 голосів.
У політичній сфері підтримував помірні соціально-економічні реформи, спрямовані на формування буржуазної республіки. Як президент помилував більшість учасників революційного руху, зрівняв профспілки в правах з роботодавцями, ініціював земельну реформу. Сприяв укладення мирного договору з РРФСР.
У 1925 році відмовився від переобрання на пост президента. У 1930—1933 знову обирався депутатом парламенту. У 1930 року разом з дружиною був викрадений членами фашистської організації, які мали намір переправити їх на радянську територію, але незабаром був звільнений.
У 1931 році був кандидатом від Національної прогресивної партії на президентських виборах, де програв переможцю лише два голоси в третьому турі. На президентських виборах 1937 року обійняв третє місце. У 1946 році став радником Президента Фінляндії Юхо Кусті Паасіківі.