Кенкон-Мару

Кенкон-Мару спорудили в 1935 році на верфі Mitsui Bussan на замовлення компанії Inui Kisen.[1]

18 серпня 1940-го судно реквізували для потреб Імперської армії Японії, проте вже 13 грудня того ж року повернули власнику. Повторно Кенкон-Мару реквізували 7 жовтня 1941-го.

У грудні 1941-го судно прибуло до в'єтнамської бухти Камрань, де мало приєднатись до сил втторгнення у Британське Борнео. 13-го грудня 1941-го Кенкон-Мару та ще вісім транспортів вийшли з Камрані, маючи на борту 124-й піхотний полк, 2-й батальйон морської піхоти ВМБ Йокосука та цілий ряд інших підрозділів, а також обладнання та матеріали. Ще до висадки на Борнео одне судно відділилось для доставки спорядження на Філіппіни, тоді як основна частина конвою прибула наприкінці 15 грудня до узбережжя Борнео та в перші години наступної доби успішно здійснила висадку одразу у трьох місцях.

Не зустрівши серйозного спротиву, японці змогли вже 22 грудня зібрати у Мірі новий транспортний загін для десанту в Кучинг у складі Кенкон-Мару та семи інших суден. Вони прийняли на борт два виділені Імперською армією батальони та 2-й батальйон морської піхоти ВМБ Йокосука і надвечір 23 грудня досягли району призначення. Протидія висадці знову була обмеженою, проте внаслідок поганої погоди затонули чотири десантні катери, а транспортні та ескортні судна конвою отримали пошкодження.

Протягом 23 — 26 грудня внаслідок атак нідерландських підводних човнів та авіації було потоплено 4 та пошкоджено 2 із транспортів загону, проте Кенкон-Мару не постраждало.

З початку серпня 1942-го на сході Соломонових островів точились важкі бої (битва за острів Гуадалканал). Наприкінці 1942-го японське командування вирішило доправити сюди 6-ту піхотну дивізію Імперської армії Японії, для чого в окупованому китайському Шанхаї сформували конвой №35, котрий складався із чотирьох частин. Кенкон-Мару разом зі ще трьома суднами увійшло до групи В.

21 грудня 1942-го група В вийшла з Шанхаю, 5 січня 1943-го прибула на військово-морську базу Мако (Пескадорські острови у південній частині Тайванської протоки), після чого прослідувала на схід Каролінських островів до атолу Трук (ще до війни тут була створена потужна база ВМФ, з якої до лютого 1944-го провадились операції у цілому ряді архіпелагів).

17 січня 1943-го група В під охороною есмінця Шираюкі рушила у південно-східному напрямку, маючи на меті пройти через Бугенвільську протоку (розділяє острови Бугенвіль та Шуазель на заході Соломонових островів) та укритись на якірній стоянці Шортленд — прикритій групою невеликих островів Шортленд акваторії біля південного завершення острова Бугенвіль, де зазвичай відстоювались легкі бойові кораблі та перевалювались вантажі для подальшої відправки далі на схід Соломонових островів.

21 січня на північному підході до Бугенвільської протоки групу В атакував підводний човен Gato, котрий торпедував Кенкон-Мару. На судні почалась пожежа і вибухи амуніції, що призвело до рішення покинути його. Хоча на борту перебувало понад сім сотень солдат, загинули з них лише 36 осіб (а також 7 членів екіпажу). Рятувальні роботи провадив есмінець Шираюкі.[2]