Кераміка муїсків

Основою слугувала глина різного кольору та якості. Найкращі поклади глини добувалися біля поселень Тінхака, Токанкіпа, Гуатавіта й Гуаска. Протягом усього існування держав муїсків вони були основними постачальника для гончарів в інших державах муїсків.

Муїски не знали гончарного круга. Також не збереглися засоби, за допомогою яких гончарі чибча виготовляли кераміки. Втім вони змогли опанувати виробництво різноманітних виробів. Разом з тим їх кераміка поступається аналогічної в інків та майя.

На ранньому етапі (1000—1200 роки) муїски в виробництві керамічних виробів зазнали часткового (на думку інших дослідників доволі значного) впливу культури Еррера. На початковою етапі створювався переважно побутовий посуд й в невеликих кількостях ритуальний. В цей період продовжувалися зберігатися традиції гончарства «типу Москера» (отримала назву за містом в Колумбії), для якого було характерно широкий посуд, з низьким або середнім горлом. Втім протягом раннього періоду муїска таким тип посуду повністю зникає. Йому на заміну приходить посуд, зазвичай великі ємності, з високим горлом з ручками (ollas). Також буденними стають керамічні миски.

При цьому з'являються кульоподібні керамічні вироби для ритуальних цілей, насамперед складання людських органів після муміфікації. Наприкінці раннього етапу гончарство стає окремою професією: поруч з побутовими гончарями, що не завжди робили посуд з глини, а зазвичай з плодів рослин або гарбузів, з'являються майстри, які працювали виключно з глиною. Останні намагалися поліпшити якість та асортимент гончарної продукції. Саме в цей час навчилися прикрашати фарбами святковий посуд: першим таким стали чаші для алкогольного напою з маїсу — чічі. Відомі вироби кремового, світло- і темно-червоного, фіолетового, жовтого та помаранчевого кольорів. Зазвичай зовнішню частину робили жовтою або помаранчевою, внутрішню — червоною, іноді помаранчевою кераміка була з усіх боків.

В ранній період кераміку загартовували за допомогою нагрітого піску. Кераміка цього часу має велику кількість кварциту, оскільки гарт глиняного виробу відбувався у дрібному піску змішаного з кварцитом.

Зміни, що відбулися у пізній період муїсків (1200—1600 роки) — перетворення племен на потужні держави, набуття нових технік землеробство, появи торгівлі та металургії, а отже суттєво змінили соціальну стратифікацію й відповідно значно вплинули на розвиток кераміки в цей час.

В цей період гончарі чибча навчилися загартовувати свої вироби у печах, які топили деревиною і соломою. Така новація позначилася на якості продукції. Водночас майстри стали більше приділяти уваги прикрашанню кераміки, розписи на початку пізнього періоду робилися переважно червоною фарбою. При цьому також стали застосовувати сірий колір на додаток до існувавших кольорів раннього періоду.

З'являються посудини, що спираються на ніжки, передусім чаші, також великі ollas отримують підставки у вигляді 4 ніжок. В посудинах ollas горло стає коротким, а отвори вивернутим і широким, річки при цьому зберігаються, а їх кількість зростає (роблять з 2 та 3 ручками). Були прикрашені геометричними фігурами, зображеннями людей (часто володарів), різними живими істотами. В них зазвичай готували їжу. В схожих посудинах — ollas cuenco — муїски зберігали харчі, тому вони не мали ручок.

Гончарі муїсків роблять менші ollas за розміром й також з ніжками (jars), кулясті глечики з високою шийкою та маленьким отвіром, без ручок, антропоморфної (частіше представлена богиня Бачуе) та зооморфної форми (mucuras). Останній призначався лише для рідини, передусім чічі та для весіль, свят і поховальних обрядів.

Чашки з підставкою призначалися також для чіче, їх використовували в ритуалах, зокрема для поховальних приношень, збирання крові для богів під жертвопринесень. Чаші іншого типу — cuencos — призначалися для страв і напоїв, мали більшу форму й розписувалися світлими фарбами.

Крім того, на замовлення знаті, храмів та володарів придворні гончарі виробляють фігури звірів (зазвичай собак, пум, броненосців), птахів, риб, жаб, змій про яких знали чибча. В цей час центром керамічної майстерності муїсків стають місто Ракіра (неподалік річка Бояка), що належало саке Хунза (сучасне м. Тунха), Токанкіпа, Гачанкіпа, Когуа, Гуатавіта, Гуаска.

Вироблялася кераміка ритуального характеру загального користування: в посуді з глини зберігали сімейні амулети, чунсо (золоті зображення людини) і смарагди, а також невеликі глиняні фігурки. Такі антропоморфні та зооморфні священні судини були справжніми витворами мистецтва, зразками симетрії і витонченості ліній і об'ємів.

Поступово асортимент посуду значно збільшується: на догоду знаті та торгівцям солі виробляються округлі керамічні «банки» різного розміру, де випарювали, зберігали або перевозили сіль. Посуд для випаровування солі чибча звали guachas.

Водночас з кераміки виготовляють полірувальники, тиглі для печей, матриці (шаблони) для виготовлення деяких предметів з металу, різних музичних інструментів, зокрема окарину.

Для ритуальних церемоній створюються великі округлі посудини з кришками, які підіймалися за ручку зверху. При цьому мають відповідний розпис ззовні та всередині (зазвичай міфологічного характеру).

Втім поступово знать та володарів стало не зовсім вдовольняти якість керамічних виробів, про що свідчать дослідження археологів, які знайшли рештки посуду отриманого через торгівлю, ймовірно, з майя. Проте такий посуд був для чибча-муїсків доволі екзотичним і дуже дорогим. Для більшості членів громад власного керамічного виробництва цілком вистачало.