Кодифікація літературної норми

Кодифікація літературної норми — це її офіційне визнання й опис в граматиках, словниках, довідниках, що мають авторитет в суспільстві. Отже, кодифікація — це встановлення і фіксація об'єктивної норми. Корелятивна пара «норма — кодифікація» як єдність існує тільки в літературній мові (хоча норма властива будь-якому мовному утворенню). Літературна норма і її розвиток регулюється кодифікацією, нею зумовлена і перебуває під її сильним впливом. Кодифікація відкриває можливість забезпечити більшу стійкість норми, запобігти напівстихійним і начебто не контрольованим нею змінам. Розмежування понять (і термінів) «норма» і «кодифікація», з якими в чеській лінгвістиці постійно працюють, починаючи з 30-х років, закріпилось тепер в різних лінгвістичних центрах, особливо в Україні, в Росії, у Німеччині. Розрізнення цієї корелятивної пари понять робить можливим глибше і точніше зрозуміти реальний стан літературної мови в даний період (як об'єктивну норму) і тенденції її розвитку. Норма живої мови є категорією динамічною. Кодифікація, навпаки, статична, зберігає і фіксує літературну норму в даний момент, в момент, коли вона була створена, і протягом всього періоду своєї дії вона залишається незмінною. З моменту вироблення і введення в дію кодифікація виступає — і в цьому її особлива суспільна роль — як стабілізатор і регулятор функціонування і розвитку літературної норми. Метою кодифікації, в нашому розумінні, є розкриття і фіксація синхронної динаміки сучасної літературної норми і тим самим створення умов, за яких кодифікація не була б гальмом природного і суспільно зумовленого розвитку літературної норми. Із статичності кодифікації не випливає висновок про те, що вона не може активно впливати на вживання мовних засобів вираження і здійснювати вплив на зміни в узусі та нормі. Позитивні сторони кодифікації очевидні: вона дозволяє замінити інтуїтивні уявлення про норму знанням норми, допомагає знайти правильне вирішення у складних чи сумнівних випадках, створює умови для викладання єдиної форми літературної мови, сприяє єдності і стабільності літературної мови на всій території її поширення. Але кодифікації властиві також недоліки — як зовнішні, так і внутрішні. До зовнішніх недоліків її, які не залежать від самої кодифікації, належить типовий для багатьох нормативних описів ригоризм, представлення в них мови у закам'янілому вигляді, відсутність у них вказівок на варіанти і на сфери функціонування варіантів (у межах літературної мови). Зовнішнім недоліком кодифікації є її невідповідність (звичайно, тільки в окремих випадках) сучасній нормі, орієнтація на стару норму. Деякі дослідники, правда, вважають ретроспективність іманентною ознакою кодифікації, яка відображає «вчорашній день мови». Однак з такою думкою важко погодитись. Кодифікація, яка опирається на об'єктивний опис сучасної мови і своєчасно відображає зміни норм, може позбутися цього недоліку. Внутрішнім недоліком кодифікації є, власне кажучи, сам факт її існування. Авторитетні посібники, які кодифікують мовну норму, нерідко стають зразком для наступних посібників і довідників, закріплюючи на багато років норму того часу, коли цей посібник створювався. Цю тенденцію підтримує і тенденція стабільності літературної мови. Кодифікація повинна бути адекватною сучасній для неї нормі. Це основний принцип, який лежить в основі наукової кодифікації літературної мови. І в цьому плані більш небезпечна не передчасна кодифікація того, що ще не стало нормою, не закріпилося (хоча б як один із паралельних варіантів) у літературному вживанні — такі випадки трапляються рідко, а відмова від визнання прав літературної норми за тими явищами, які по суті вже стали нормою, небезпечна орієнтація на стару норму.