Конфедерація Аро

З метою протистояння сусідніми держава-містам, насамперед Калабарі, Бонні, Аква-Акпа і Нембе, наприкінці XVII ст. почав утворюватися союз громад і вождеств аро.

В середині XVIII століття почалися масові міграції декількох племен аро у внутрішні області ігбо. Завдяки своїй ролі хранителів оракула Арочукву, аро могли вільно пересуватися всією територією, населеній ігбо. Поставивши торгівлю під свій контроль і отримавши доступ до європейських товарів, аро укріпили свої позиції в торгівлі. Завдяки союзу з декількома сусідніми войовничими державами ігбо й племенами східного Заріччя Нігеру, зокрема охафія, абам, абіріба, афікпо, екої і використанню вогнепальної зброї вони утворили конфедерацію міст аро.

Найбільшої потуги конфедерація аро досягла на початку XIX ст. З середини століття посилюється вплив Великої Британії в регіоні. Це відбулося в поступовому підкоренні узбережжя на захід і схід від гирла річки Нігер. Аро опиралися проникненню британців у глибинні райони, розуміючи, що це загрожує їхньому економічному та релігійному пануванню в регіоні. Почалося протистояння за області південних ігбо та ібібіо.

З 1890-х років військове протистояння загострюється. Після невдалих перемовин в 1899 році британці стали готувати захоплення Конфедерації Аро, обґрунтовуючи необхідністю знищення работоргівлі та припинення людських жертвоприношень у племен аро. У 1901 році війська аро завдали поразки державі Огібу — союзниці Великої Британії. Цей випадок остання використала як привід до війни з конфедерацією. 25 грудня 1901 року столицю Арочукву захопили попри сильний опір племен аро.

До весни 1902 року війна закінчилася, а конфедерація Аро припинила своє існування, ставши частиною протекторату Південна Нігерія.

Вплив цього державного утворення поширювалося на регіони східної Нігерії, включаючи гирло річки Нігер і південну частину Ігала в XVIII і XIX століттях. Також аро стверджували, що їх вплив поширювався на частину сучасного Камеруну і Екваторіальній Гвінеї.

Складалося з міст-держав, що входили до конфедерації. Найпотужнішими були Арочукву, Аджаллі, Арондіжуогу і Бенде. На чолі стояв виборний володар (езе), що обирався серед правителів (вождів) міст-держав, оракула.

Арочукву був економічним, політичним і релігійним центром, в ньому розташовувався оракул Ібінь Укпабі (божества всього народу ігбо), шамани, резиденція езе аро та інших вождів народу ігбо.

Основу становила работоргівля. Для цього езе аро використовували авторитет оракула Арочукву. Останній вимагав жертв — «жер» поганих людей. Це «пожирання» насправді виглядала як продаж рабів. Згодом подібним подібним шляхом було неможливо забезпечити попит на рабів, тому збройні загони аро почали здійснювати набіги на довколишні райони. Захоплених в полон везли до узбережжя. Регулярність работоргівлі забезпечувало «таємне товариство» Екпе, яке об'єднувало місцеву торгову еліту, утворивши широку мережу. У 1711—1810 роках в результаті такої активності Екпе східна частина дельти Нігера поставила європейським работорговцям до 1 млн рабів. Работоргівля тут тривала в таких же масштабах до 1840 року.

В подальшому також здійснювалася торгівля пальмовою олією. Розраховувалися манілою та каурі.

Головним божеством був Ібіні-Упаді.

• Nwauwa, Apollos O. (1995). «The Evolution of the Aro Confederacy in Southeastern Nigeria, 1690—1720. A Theoretical Synthesis of State Formation Process in Africa». Anthropos. 90 (4/6): 353—364
• Onwukwe, S. O. 1995. Rise and fall of the Arochukwu Empire, 1400—1902: perspective for the 21st century. Enugu, NG: Fourth Dimension Pub. Co ISBN 9789781564147