Красна гірка
Красна гірка[1], також Ля́ля[1][2] — слов'янське народне свято, що пов'язується з Антипасхою (Хоминою неділею), чи з Весняним Юрієм[3], або передднем цього свята (22 квітня/5 травня)[4][1].
| Красна гірка | |
|---|---|
.jpg.webp) Красна гірка М. М. Філіппович «Карагод (Ляльнік)» | |
| Інші назви | Ляля |
| Ким святкується | східні слов'яни |
| Тип | народно-православний |
| Святкування | дівчата збиралися на лузі в хоровод, співали пісні |
| Традиції | початок періоду сватання |
 Красна гірка у Вікісховищі | |
У деяких місцевостях «Красною гіркою» називали вівторок Радуницького тижня (Радуниця)[5], як і сам Радуницький тиждень[6].
Назва
Назва «Красна гірка» відома в усіх східних слов'ян і пов'язана з високими (гористими) місцями — «красними гірками», що рано відтавали навесні і які слугували місцем для святкових обрядів. З приходом християнства на таких підвищеннях стали будувати церкви. Окрім того, свято символізує зустріч весни, «красного сонця».
Красною гіркою також могло називатися будь-яке весняне народне гуляння на Великодньому тижні, чи в Юріїв день, чи в будь-який день від Хоминого понеділка до Юрія Теплого[1].
Інша назва, «Ляля», походить від обряду «Лялі», або «Лелі». Припускають, що обряд пов'язаний з міфічною Лелею (Лялею) — одною з Рожаниць, дочкою Лади.
В інших східнослов'янських народів Красна гірка відома під різними назвами: рос. Красная горка, Фомино воскресенье, Антипасха[7], Радостное воскресенье[8]; біл. Ярылавіца[9], Фаміна нядзеля, Хамова нядзеля, Правадная нядзеля[10].
Християнський аспект
Народний аспект
У цей період молодь водила різні ігри (наприклад, горюдуба), які теж відбувалися на високих місцях[1].
По обіді дівчата збиралися на лузі в хоровод, обирали найкращу з-серед себе. Потім хоровідниці перев'язували їй шию, груди, руки й ноги різним зіллям, на голову клали вінок зі свіжих квітів, а до ніг — вінки із зелені. Інші дівчата танцювали навколо «Лялі» і співали пісні. Потім вона роздавала своїм подругам вінки, молоко, сир, масло тощо. Припускають, що цей обряд є відлунням поклоніння якійсь весняній богині[2].
Весілля
Оскільки хліборобські роботи в проміжок між Антипасхою і Юрієм Весняним ще широко не розгорталися, а піст вже закінчився, цей період був підхожим часом для весіль[1].
Примітки
- Красна гірка // Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 346.
- Ляля // Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 313.
- Забылин, 1880, с. 54.
- Воропай, 1958, с. 17.
- Горка // Толковый словарь живого великорусского языка: в 4 т. / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882.
- Фома // Толковый словарь живого великорусского языка: в 4 т. / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882.
- Шангина, Некрылова, 2015.
- Щербакова, 2005, с. 69.
- Лозка, 2002, с. 112.
- Васілевіч, 1992, с. 607.
Література
- Шангина И., Некрылова А. Русские праздники. — СПб. : Азбука, Азбука-Аттикус, 2015. — 464 с. — (Русская энциклопедия) — ISBN 978-5-389-11816-4.
- Щербакова О. С. Фольклорно-этнографические и песенные традиции русских Алтая: Учебное пособие и хрестоматия. В 2-х частях. Часть 1. — Барнаул : Изд-во АлтГАКИ, 2005. — 188 с. — ISBN 5-901897-25-0.
- Васілевіч Ул. А. Беларускі народны каляндар // Паэзія беларускага земляробчага календара. Склад. Ліс А.С.. — Мн., 1992. — С. 554-612.(біл.)
- Воропай О. Звичаї нашого народу. — Мюнхен : Українське видавництво, 1958. — Т. 2. — 310 с.
- Лозка А. Ю. Беларускі народны каляндар. — Мн. : Полымя, 2002. — 238 с. — ISBN 98507-0298-2.(біл.)
- Сапіга В. К. Українські народні свята та звичаї. — К. : Т-во «Знання України», 1993. — 112 с. — ISBN 5-7770-0582-9.