Кривий Ріг

Скелі МОДРу

Місто Кривий Ріг розташоване в центральній частині Українського кристалічного масиву. В геологічній побудові міста та його околиць беруть участь четвертинні суглинки, товщиною 3–25 м, що підстилаються неогеновими глинами, пісками або тріщинуватими вапняками, товщиною 5–11 м. Над неогеновими відкладеннями залягають докембрійські кристалічні породи (граніти), що виходять на поверхню в долинах річок. У межах району виділяються два водоносних горизонти — відкладень четвертинного періоду і кристалічних порід докембрію та продукти їхньої руйнації.

Карта Криворізького рудного району, 1914

Чорноземи звичайні — головна генетична група ґрунтів у приміській зоні. Також представлені лучно-чорноземні та лучно-солонцюваті ґрунти.

Червона Балка Північна

Човникова станція на злитті Саксагані та Інгульця. Парк імені Федора Мершавцева

Місто розташоване у степовій зоні України, на злитті річок Інгулець, Саксагань і Балки Червоної, які входять до басейну Дніпра. Територія околиць розчленована численними балками (Зелена, Березнеговата, Червона, Макортова, Галахова, Лозуватка, Грушевата, Петрикова, Красна, Рокувата, Суха, Гливата, Дубова, Вовча, Суслова, Кобальска, Калетіна, Крутий Яр, Приворотна та інші). У місцях виходу корінних порід схили річкових долин круті.

У період танення снігу і після дощів днищами балок протікають тимчасові водостоки. Стік Інгульця зарегульований Карачунівським водосховищем, стік Саксагані — Кресівським водосховищем, Саксаганським і Макортівським водосховищами. Абсолютні позначки поверхні водоймищ коливаються від 30 до 160 м. Переважні позначки поверхні становлять 50–100 м абс., мінімальні — характерні для заплавних ділянок річкових долин і становлять 30–45 м абс.

Долина Інгульця в межах міста переважно V-подібна, схили долин заввишки 25–35 м круті. Річище звивисте, але нерозгалужене, шириною 40–60 м, глибиною на перекатах 0,2–0,6 м, на плесах — до 5,0 м. Швидкість течії річки на плесах незначна. У зимовий період замерзає. Середні дати початку льодоставу до глобального потепління клімату в останні 20 років припадали на 7–12 грудня, число днів з льодовими явищами 110—115. Товщина льоду сягала 20–35 см. Скресала річка 14–16 березня. Зараз через теплі зими льодостав на річці нестійкий, малопотужний.

Долина річки Саксагані в межах міста переважно трапецеїдальна, заплава відкрита, лугова суха. Має 28 приток. Річка належить до категорії малих річок. Переважна ширина заплави 100—200 м. У період весняного повіддя заплава затоплюється на глибину 1,0–1,5 м. Річище річки нерозгалужене, переважна ширина його 20–40 м. Швидкість течії незначна. Природний режим річки сильно змінено регулювальним впливом гребель, скиданням шахтних і промислових вод, а також забором води на технічні потреби. На ділянці «шахта „Саксагань“—Чорногорка» річка переведена в підземний колектор (Саксаганський дериваційний тунель). Сучасне гирло річки розташоване в районі селища Чорногорка — нижче на 1,5 км від природного гирла в районі парку Мершавцева. До міста підведено Канал Дніпро — Інгулець та Канал Дніпро — Кривий Ріг.

Загальний напрям стоку підземних вод Криворіжжя — на південь — в бік Причорноморської тектонічної западини, а також до місцевого базису ерозії — річкових долин, балок, ярів, подів, тому місцями виникають джерела (природний вихід підземної води на земну поверхню, наприклад в районі скель МОДРу, у балці Гандибіна, на березі Кресівського водосховища в парку та ін.) та мокрини (місця просочування підземних вод на денну поверхню у вигляді сильно змоченого ґрунту).

	Київ ~ 428 км Н23 Кропивницький ~ 114 км	Шостка ~ 586 км	Воронеж ~ 731 км Харків ~ 382 км
	Львів ~ 832 км	𝒩	Н11 Дніпро ~ 146 км Донецьк ~ 406 км Н23 Запоріжжя ~ 193 км
		𝒲    Кривий Ріг    ℰ
		𝒮
	Кишинів ~ 450 км Одеса ~ 322 км	Севастополь ~ 467 км	Маріуполь ~ 517 км

Місто знаходиться у зоні, котра характеризується вологим континентальним кліматом зі спекотним літом. Найтепліший місяць — липень із середньою температурою 21.8 °C (71.2 °F). Найхолодніший місяць — січень, із середньою температурою -3.5 °С (25.7 °F).[25]

Більша частина опадів випадає під час теплої половини року (квітень-жовтень) — 268 мм. Добовий максимум опадів (90 мм) спостерігався у червні 1913 року. Упродовж року сумарна тривалість випадіння опадів 730 годин. За останні 60 років посушливими є кожні 3–4 роки на одне десятиліття. Сильні посухи на Криворіжжі бувають раз на 5–10 років. Зливові дощі супроводжуються грозами та градом. Найчастіше грози трапляються в період з травня по серпень[26].

Кількість днів зі сніжним покровом — 69. Стійкого снігового покрову майже не буває, 52 % зим є безсніжними та малосніжними. Середня висота снігу становить 10 см, максимальна — 30 см. Взимку на річках можна спостерігати зимові паводки. Їх виникнення пов'язується з сильними відлигами — таненням снігового покриву і дощами. Упродовж зими частим явищем є ожеледь[27].

Переважають північні та східні вітри. Рідше за інших спостерігається південний вітер. Влітку найчастіші північні та північно-західні вітри, в інші сезони року — північно-східні, північні та східні вітри. Штилі трапляються на початку осені та влітку[27][28].

Над територією міста сформувався своєрідний мікроклімат «острова тепла». У місті тепліше на 1,8 °C. Особливо це помітно в холодний період року. Також більше опадів, туманів, часто з низьких хмар і пило-газових викидів підприємств та автомобілів взимку утворюються смог, знижені дози сонячної радіації.

У Кривому Розі нараховується близько 5 тисяч джерел забруднення атмосферного повітря.

Через наявність руд, а також будівництва доріг на основі порід криворізьких рудників земля часто буває червоного кольору

Основні підприємства-забруднювачі атмосферного повітря, тис.тонн[29]:

• «АрселорМіттал Кривий Ріг» — 219,1;
• «Південний ГЗК» — 36,3;
• «Північний ГЗК» — 11,08;
• «Центральний ГЗК» — 2,2;
• «HeidelbergCement Україна» — 1,5;
• «Інгулецький ГЗК» — 1,3.

У 2011 році АрселорМіттал Кривий Ріг входив до десяти об'єктів, які є найбільшими забруднювачами довкілля в Україні.[30]

Міжвідомча комісія по встановленню режимів роботи дніпровських водосховищ прийняла новий Регламент екологічного оздоровлення річки Інгулець із подовженням терміну промивки з середини травня до середини серпня[29].

Згідно з рейтингом журналу «Кореспондент», складеним у 2010 році, на основі даних Державної служби статистики України зі ступеня того, як багато небезпечних речовин викидають в атмосферу підприємства і транспорт міст України, Кривий Ріг визнаний найбруднішим містом України. На кожного жителя Кривого Рогу припадає 634 кг шкідливих речовин, викинутих в атмосферу. За цим показником Кривий Ріг випередив Маріуполь та Бурштин, які посіли відповідно друге і третє місця в рейтингу[31].

Курган Ляхова Могила

Первісні люди на території сучасного Криворіжжя з'явилися ще за кам'яної доби. Про це свідчать: гостроконечник, знайдений при розкопках у селі Радіонівка, сокири, виявлені в міжріччях Саксагані та Інгульця.

В одному з курганів, розкопаних на лівому березі річки Інгулець до жовтневого перевороту 1917 року, виявлено посудину з відмуленої глини з вушками, що належить до пам'яток трипільської культури[32].

Кам'яна баба, знайдена на території Криворіжжя

Розвиненішими були племена так званої катакомбної культури, які з'явилися на території Криворіжжя в першій половині II тисячоліття до н. е. Вони займалися переважно скотарством. У XV—XII століттях до н. е. з'являються скотарсько-землеробські племена зрубної культури, важлива роль у господарській діяльності яких належить саме землеробству. Досягає розквіту в цей період і бронзово-ливарне ремесло. А на початку І тисячоліття до н. е. на території всього Придніпров'я з'являються вироби із заліза. Особливого поширення вони набули в Північному Причорномор'ї, де з'явилися у VII ст. до н. е. кочові скіфські племена.

У IX—VII століттях до н. е. на теренах сучасного Криворіжжя жили кіммерійці.

У II ст. н. е. у степи Криворіжжя зі своїми стадами рушили сармати. Археологічні дослідження доводять наявність торговельних зв'язків між сарматами, які населяли в той час цю територію, і стародавніми греками, зокрема з островом Родос, розташованому в східній частині Середземномор'я[33]. На території сучасного Криворіжжя знайдено також поселення скотарів та землеробів так званої черняхівської культури. Найвідомішими похованнями того періоду є поховання біля Христофорівки.

На початку н. е. Причорномор'я населяли землеробські племена — анти. Південні околиці східнослов'янських земель займали територію, яку займає нині Криворіжжя.

У IX—XII ст. на східнослов'янських землях існувала могутня держава — Київська Русь. У період феодальної роздробленості територія сучасного Криворіжжя, як і все Південне Причорномор'я, називалося Диким полем. У цей історичний період ця територія була майже не заселена.

Пам'ятний знак на честь 200-річчя Кривого Рогу

Легендарний засновник міста «Козак Кривий Ріг», 2011 рік

У середині XVI ст. була створена Запорізька Січ. З XVII ст. починається заселення цих земель козаками. 1734 року було створено Перевізьку паланку, у переліку приналежних їй сіл і зимівників згаданий і Кривий Ріг. 1771 року в Кривому Розі розташовується Ставка Коша Запорізької Січі. Залишки фортифікаційних споруд знаходилися при кургані Царева Могила (до нашого часу не збереглися)[34].

1774 року академік Гюльденштедт відвідав район Кривого Рогу і зробив його перший науковий опис. Він згадує про розробки чорно-слюдистого сланцю в районі злиття річок Інгулець і Саксагань.

Після завершення у 1774 році російсько-турецької війни російська влада відкрила новий поштовий тракт, що сполучив Кременчук із Кінбурном і Очаковом, де розташовувалися російські війська. Саме 8 травня (27 квітня за старим стилем) 1775 року в «Розписі заснованих поштових станцій по річці Інгулець від Кременчука до Херсона» з'являється перша офіційна письмова згадка про Кривий Ріг. Місце для майбутньої поштової станції затвердив останній кошовий отаман Запорозької Січі Петро Калнишевський. За його наказом службу на станції розпочали козацький писар Феодосій Кудлик і п'ятеро підзвітних йому козаків[34].

Після ліквідації Запорозької Січі царський уряд почав роздавати ці землі у власність військовим, козацькій старшині, поміщикам і колоністам. Наприкінці XVIII століття поміщиця Диконська переселила на виділені їй землі 30 селянських сімей із Пензенської губернії. Їхні поселення називали Диконкою і Катеринівкою, тепер це територія рудника імені Кірова. 1808 року виникло село Інгулець, а 1818 — село Олександрів Дар, засноване генералом Рахмановим, який на землі, отриманій у подарунок від Олександра І, поселив кріпаків із Чернігівщини.

1817 року Кривий Ріг згадується у «Переліку (Списку) казенних селищ Херсонського й Олександрійського повітів, які у 1816—1817 рр. були звернені у військові поселення».

Вивезення руди з кар'єру, 1899 рік

Після ліквідації 1857 року військових поселень Кривий Ріг переведено до розряду державних сіл, був центром Криворізької волості Херсонського повіту Херсонської губернії[35]. Станом на 1859 рік тут налічувалося 554 двори й 3644 жителі. У селі Інгульці було 1396 жителів, а в Олександровому Дарі (Рахманівці) — 1149. У той час існували й інші поселення, що згодом увійшли в межі міста — Гданцівка, Катеринівка (Довгинцеве), Вечірній Кут.

Наприкінці 1850-х років з'явилися перші поселення на правому березі Саксагані (в районі Кандибиної та Іванової балок). 1863-го було закладено церкву Святого Миколая (зруйнована у 1931, досліджена у 2016)[36][37].

У другій половині XIX століття почалося дослідження надр Криворіжжя, зокрема залізної руди. У ньому брали участь академіки В. Зуєв, В. Ізмайлов, професор Ліванов.

Олександр Поль

1865 року до Кривого Рогу прибув колишній професор Гірничого інституту М. П. Барбот-де-Марні, який протягом 1866–1867 років займався вивченням корисних копалин басейну[38]. А 1866 року Олександр Поль, проводячи археологічні дослідження балки Дубова, виявив виходи покладів багатої залізної руди[39].

13 квітня 1874 року Імператорським Російським технічним товариством призначена комісія під головуванням О. О. Іосса задля «дослідження благонадійності родовища залізних руд й інших мінеральних багатств, відкритих в околицях села Кривий Ріг».

Після доведеної наявності на Криворіжжі величезних запасів залізної руди 1881 року був заснований перший на Криворіжжі Саксаганський рудник, що належав французькому (Паризькому) «Акціонерному товариству Криворізьких залізних руд». Розпочався важливий період у промисловому розвитку Криворіжжя^{[джерело?]}.

На розвиток Кривого Рогу вплинуло спорудження 1884 року Катерининської залізниці[40], яка сполучила місто з промисловими районами Придніпров'я і Донбасу.

Поштова вулиця, початок XX ст.

У середині 80-х років XIX століття до розробки криворізьких залізних руд долучаються металургійні товариства. 1885 року два рудники відкрило Новоросійське металургійне товариство, у 1886-му Південно-Російське Дніпровське товариство заснувало Галковський, Шмаковський і Ростковський рудники. Ще два рудники — Олександрівський та Брянський — протягом 1886—1888 років створені Брянським товариством. Виникають і дрібні рудники, засновані окремими підприємцями.

Впродовж 1890—1892 років на землях Гданцівського маєтку, який викупив Олександр Поль, «Товариство криворізьких залізних руд» збудувало чавуноливарний завод. В 1901 році, для постачання заводу сировиною з Тарапаковського пласта Кривбасу була відкрита канатна дорога, демонтована після затоплення рудників.

1897 року Кривбас за видобутком руди посів перше місце, випередивши Урал, станом на 1900 рік у басейні діяло 79 рудників.

Розвиток промисловості супроводжувався зростанням чисельності населення. 1916 року в Кривому Розі проживало 26,7 тисячі жителів, а загалом на території сучасного міста близько 60 тисяч. На початку XX століття у місті почали будувати багатоповерхові житлові будинки. Деякі вулиці уклали бруківкою. Проте в місті не було водопроводу, каналізації. Працювало 32 лікарняних установи, 26 початкових шкіл, з'явилися перші кінематографи[41][42].

У січні 1918 року в Кривому Розі внаслідок збройного повстання, організованого місцевими більшовиками, було розпущено місцеві органи Центральної Ради і встановлено радянську владу. Копальні були націоналізовані. В лютому була створена маріонеткова Донецько-Криворізька Радянська Республіка, однак це утворення де-юре проіснувало недовго, а фактично так і не було створене[43][44].

У лютому 1918 року керівництво УНР уклало Берестейський мир із Німеччиною. Згідно з домовленостями, на допомогу в боротьбі з більшовизмом на територію Криворіжжя було введено частини союзних Німеччині австро-угорських військ. Армія увійшла в місто 27 лютого. 29 березня австро-угорці окупували північні околиці Кривого Рогу, а ще через два дні остаточно перебрали контроль над містом. Комендантом Кривого Рогу був призначений оберлейтенант Генріх Антон фон Гельтке.

Після короткого періоду влади Директорії з січня 1919 року в Кривому Розі знову діяли органи влади УРСР. 26 лютого було утворено Криворізький повіт із 30 волостями, що увійшов до складу Катеринославської губернії. Кривий Ріг отримав статус міста.

9 серпня місто захопили війська Добровольчої армії під командуванням генерала Денікіна. Восени 1919 року та на початку 1920-го Кривий Ріг кілька разів переходив із рук у руки. 17 січня 1920 року Кривий Ріг остаточно зайняли війська Червоної Армії. В селі Лозуватка розміщувався штаб кавалерійської бригади Григорія Котовського[45].

Після закінчення воєнних подій та з входженням Криворіжжя до складу УРСР почалося відновлення роботи рудників та промислових підприємств міста.

Фабрика AEG збудована 1930 року

Наприкінці 1920-х років серед керівників та геологів Південнорудного тресту набула поширення т. зв. теорія затухання Криворізького залізорудного басейну.[46] Вона полягала в тому, що регіон вичерпав усі свої можливості й немає потреби вкладати кошти в його подальший розвиток. Захоплення теорією «затухання» на деякий час припинило геологорозвідувальні роботи з вивчення Криворіжжя, призвело до значного зменшення фінансування на його розвиток.

Новозбудована домна «Комсомолка», 1934 рік

Постанова ЦК ВКП(б) від 15 квітня 1930 року засудила теорію «затухання», оскільки результати обстеження надр Криворіжжя показали, що обсяг запасів залізної руди становить 700—800 мільйонів тонн. До прихильників теорії затухання радянською владою застосовано репресії. Водночас цієї постановою вжито низку заходів для сприяння розвитку Криворіжжя як індустріального центру.

Одним із заходів було рішення про початок будівництва за межами тогочасного міста, у степу біля станції Червоне, Криворізького металургійного заводу, майбутньої Криворіжсталі. На будівництві заводу працювало 17 тисяч робітників. У серпні 1934 року введено в експлуатацію першу доменну піч заводу, яку назвали «Комсомолка». Згодом на заводі було споруджено ще дві домни, введено в дію бесемерівський конвертор, блюмінг.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 275 жителів міста[47].

1936 року закінчено будівництво Криворізького коксохімічного заводу.

З 1934 року в місті функціонує трамвайна лінія. 1936 року утворено три внутрішньоміські райони — Центрально-Міський, Дзержинський і Жовтневий. Сільські ради, які підпорядковувалися Криворізькій міськраді, виділені в окремий сільський район.

Відкрилися перші вищі навчальні заклади: 1929 року — Криворізький гірничо-рудний інститут, а 1930-го — педагогічний інститут.

1939 року чисельність населення досягла 197 621 особи, а 1941-го — 212 878 осіб. У 1940 році в місті нараховувалося 43,4 тис. робітників-металургів, коксохіміків, робітників машинобудівної й місцевої промисловостей, 10 тис. залізничників. У місті було 947 крамниць, 48 їдалень, 23 лікарні, 56 шкіл і 15 ремісничих училищ та шкіл ФЗН, діяли драмтеатр, кінотеатр, 2 палаци культури й 17 клубів.

1939 року створено залізорудні трести «Дзержинськруда», «Жовтеньруда», «Ленінруда», геологорозвідувальний трест «Кривбасгеологія», розпочав роботу бесемерівський цех, який за своїми масштабами та технічним обладнанням став найбільшим у Європі. У 1940 році в місті діяло 160 промислових підприємств[45].

Солдати арештовують людей, 1942

За часів Другої світової війни місто було окуповане німецькими військами (з 14 серпня 1941 по 22 лютого 1944 роки).

Перед окупацією майже все промислове обладнання із заводів та шахт міста було евакуйовано до Нижнього Тагілу. Ще в липні 1941 року демонтували прокатне обладнання на «Криворіжсталі». Уночі 8 серпня 1941 року нарком чорної металургії Іван Тевосян наказав зупинити завод. 13 серпня надійшов наказ: усі промислові об'єкти та обладнання, що не встигли евакуювати, — підірвати. Було виведено з ладу три домни «Криворіжсталі», заміновано та підірвано більшість шахт Кривбасу.

14 вересня 1941 року до міста увійшли війська Вермахту. Німці одразу розпочали розбудовувати органи місцевої влади — управу, жандармерію, поліцію. Почав діяти шталаг 338.

1 жовтня побачив світ часопис «Дзвін» — орган Криворізької міської управи (згодом «Округовий Криворізький часопис»).[48] У жовтні в місті почався Голокост (відомий як «Чорногорська трагедія»), внаслідок якого загинуло майже 7000 осіб.

Для роботи в тилу Криворізький міськком КП(б)У залишив підпільний міський комітет у складі Н. Л. Омельченка, А. Е. Губенка, В. С. Сингирцова, С. Г. Помельникова. Усього за період окупації було утворено 13 (за іншими джерелами 14) підпільних радянських груп.

В роки Другої світової війни деякі викладачі та студенти Криворізького педагогічного інституту брали участь у партизанських загонах та підпільних групах. Це, зокрема, такі особи: Щербина Іван Іларіонович, Швець Іван Никифорович, Мошенський Микола Савич, Решотка Харлампій Савич та Петренко Григорій Григорович[49].

Український національно-визвольний рух у Кривому Розі було організовано похідною групою ОУН під проводом Петра Рішка (Ріжка), яка прибула до міста 14 серпня 1941 року. До її складу входили Ярослав Потічний, Мирослав Мричко, Дмитро (за іншими джерелами Олександр) Горбачів, Іван Саляк, Іван Тарнавський, Ганна Максимець та інші.

У місті допомогу оунівцям надавали кілька українських перекладачів при німецькій армії, зокрема Теодор Найдич, який налагодив близькі контакти з місцевим українським підпіллям та проводив самостійницьку пропаганду. Восени 1941 року він був заарештований співробітниками гестапо та на початку 1942 року замордований у криворізькій в'язниці під час допитів. Багато інших перекладачів, серед яких Роман Спольський, Олександр Масляник та Віктор Яворський, за зв'язки з українським підпіллям потрапили до німецьких концтаборів.

Проте головною рушійною силою національно-визвольної боротьби в Кривому Розі була група місцевих українців під проводом гірничого інженера Сергія Шерстюка. За часів німецької окупації Шерстюк обіймав посаду Голови міської управи. Ним було запроваджено використання української мови в офіційному діловодстві, оформлення вулиць українськими вивісками, офіційне вживання національного гімну «Ще не вмерла Україна».

Німецькі війська на перехресті вулиць Поштової і Свято-Миколаївської

За ініціативи міської управи в Кривому Розі виходила друком газета «Дзвін» (головний редактор Михайло Пронченко). 1 жовтня 1941 року з прем'єри «Тарас Бульба» розпочав роботу Театр ім. Котляревського. За рік було поставлено 12 вистав, на яких побувало 70 000 глядачів. У місті почали діяти капела бандуристів, музична школа, кінотеатр, спортивне товариство. Також на теренах Криворіжжя відновила свою роботу «Просвіта», яку очолював Юрій Семенко. Зусиллями шкільного відділу міської управи було поновлено навчання в середніх школах та педінституті. В селі Грушівці запрацювала сільськогосподарська школа, а у Веселих Тернах — Криворізька агрономічна школа.

У відносинах із німецькою адміністрацією Шерстюк рішуче відстоював українські інтереси. Така самостійна проукраїнська політика була небезпечна як для німецької окупаційної влади, так і для радянського підпілля. У грудні 1941 року за доносом агента НКВС на прізвище Пастернак Шерстюка було заарештовано Гестапо. На початку січня 1942 року заарештували також цілу низку його соратників. 11 лютого 1942 року Голова міської управи Сергій Шерстюк, головний редактор газети «Дзвін» Михайло Пронченко, активні діячі українського визвольного руху Ганна Максимець, Іван Потапенко та ще близько 150 чоловік були розстріляні біля шахти Валявка. Згодом німецька влада закрила більшість українських шкіл у місті, змінила керівництво театру та розпустила «Просвіту».

Після репресій український національний рух на Криворіжжі переходить до підпілля. На його чолі стає Михайло Васильович Кривошапка. У грудні 1942 року його група здійснює страту провокатора Пастернака, а сам Кривошапка під іменем Василя Михайловича Козика, щоб уникнути арешту, пробився до Дніпра, де продовжив свою діяльність під керівництвом Юрка Леміша.

В результаті наступу Червоної Армії, що проводився з 30 січня по 29 лютого 1944, три танкові, одна моторизована і 8 піхотних дивізій Вермахту (6-та армія) були розгромлені. Війська втратили понад 40 000 чоловік. У полон було захоплено 4600 чоловік. Майже все важке озброєння та автотранспорт були кинуті при відступі або розбиті ударами радянських військ[50][51].

Під час визволення міста формуваннями 3-го Українського фронту, спеціальним зведеним загоном 37-ї армії під командуванням підполковника Аркадія Шурупова, частина міста була врятована від затоплення[52]. Радянські війська, що визволяли місто — 37-ма армія, 46-та армія і 17-та повітряна армія. Військам, які брали участь у визволенні Кривого Рогу, наказом Ставки ВГК від 22 лютого 1944 оголошено подяку та в Москві дано салют 20-ма артилерійськими залпами з 224 гармат. Наказом Ставки в ознаменування здобутої перемоги з'єднання і частини, що відзначилися в боях за визволення міста, 22 військових формування отримали найменування «Криворізьких»[53][54].

Основою промислового розвитку міста був видобуток залізної руди та металургія. По війні у Кривому Розі видобували шахтним способом тільки багаті руди, із вмістом заліза від сорока дев'яти до сімдесяти одного відсотка. Новий поштовх розвитку міста дало будівництво гірничо-збагачувальних комбінатів. Перший з них Південний ГЗК увели в дію 1955 року.

1961 року було збудовано першу чергу Центрального гірничо-збагачувального комбінату, створено трест «Криворіжстальконструкція», 1962 року здійснено пуск ДП-7, оснащеної електронно-обчислювальною технікою, промисловим телебаченням, 1964-го відбувся пуск першої черги Північного ГЗК. У 1965 році в місті діяло 573 підприємства. Впродовж 1960—1985 років промисловий потенціал міста продовжував зростати. 1967 року на Центральному гірничо-збагачувальному комбінаті освоїли випуск нової металургійної сировини — обкотишів. У 1968 році відбулося введення в експлуатацію взуттєвої фабрики № 3, 1969 року відкрито вагоноремонтне депо, 1970 року — запуск унікального комплексу шахти «Артем-2». Із запуском ДП-8 доменний цех КМЗ став найбільшим у Європі, 1974 року — відбувся пуск найбільшої у світі ДП-9. 1975 року створено завод «Ремгормаш», 1976 року — пуск вовнопрядильної фабрики. Інші заводи виробляли прохідницькі комбайни, збагачувальне й енергетичне обладнання, розвивалися легка і харчова промисловість. У ці роки місто стало багатофункціональним. Наприкінці 1960-х років чисельність населення міста перевищила 500 тис. осіб[55].

1975 року громадськість відзначила 200-річчя міста Кривого Рогу і 100-річчя початку розробки залізних руд Криворізького басейну. Указом Президії Верховної Ради СРСР «за великі успіхи, досягнуті трудящими міста в господарському і культурному будівництві, і в зв'язку з 200-річчям з дня заснування» місто Кривий Ріг було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Трохи раніше 1971 року «за успіхи у виконанні завдань п'ятирічного плану по розвитку гірничорудної і металургійної промисловості» Кривий Ріг був нагороджений орденом Леніна.

16—18 червня 1963 року в місті відбулися масові заворушення, у яких, за різними оцінками, брало участь від 1000 до 6000 осіб[56]. Події отримали назву «Бунт на Соцмісті». Приводом для заворушень стало надання опору співробітникам міліції з боку вояка. У підсумку — четверо вбитих, 15 поранених, приблизно 3000 постали перед судом, 1500 з них отримали тюремні терміни, решта — адміністративний арешт на 15 діб[57].

Криворіжці найчастіше послуговуються своїм сленгом. Наприклад, слово «ру́дник» означає селище гірників, дуже часто соціально неблагополучне, хаотично забудоване маленькими самобудами 1950-х років, а подекуди й 1920 — 1930-х років. У деяких закутах міста збереглися цілі квартали таких «шанхаїв»[58]. З середини 1980-х років і до 1995 року в місті розгортався молодіжний кримінальний рух — так звані «бігуни»[59].

Будівництво Криворізького швидкісного трамвая розпочалося у 1974 році[60], проте відкриття першої черги зі станціями «Майдан Праці», «Жовтнева» (нині — «Сонячна»), «Майдан Артема» (нині — «Вечірній бульвар») і тимчасовою «Дзержинською» (нині — «Мудрьона») відбулося лише 26 грудня 1986 року[61][62]. Усі станції, за винятком «Майдану Праці» і тимчасової станції «Дзержинська», були побудовані за стандартами метрополітену. У 1985 році криворізький аеропорт став міжнародним. До кінця 1990-х років, із будівництвом мікрорайонів «Всебратське», завершилося формування міського ансамблю.

За період від проголошення незалежності посаду міського голови в місті обіймали три людини: Юрій Любоненко, Юрій Вілкул та Костянтин Павлов.

Сучасний центр міста, 95 квартал

4 березня 1992 року Криворізька міська рада народних депутатів обрала головою Юрія Любоненко, а 1994 року він же переміг на виборах мера[63]. У 2010 році наступним градоначальником Кривого Рогу став Юрій Вілкул, батько колишнього віцепрем'єр-міністра та член Партії регіонів. Під час місцевих виборів 2015 його було переобрано, попри чисельні протести громадськості[64][65] та звинувачення у фальсифікаціях від партії «Самопоміч»[66]. 6 грудня 2020 року у другому турі виборів мером Кривого Рогу був обраний Костянтин Павлов[67].

У 2014 році, на тлі загальноукраїнської політичної ситуації, у Кривому Розі відбувались громадські акції: мітинги, автопробіги тощо. Частина жителів виступила на підтримку Євромайдану, частина виступила проти.

Кривий Ріг продовжує залишатись одним із найважливіших промислових центрів України. У 2005 році Криворіжсталь приватизує найбільша металургійна компанія ArcelorMittal, місто стає одним із центрів компаній Євраз і Метінвест.

У місті встановлюються нові пам'ятники, були затверджені офіційні символи — герб, прапор і гімн. У 2010-х роках було проведено ряд реконструкцій. Реконструюють лікарні, метротрам і залізничну станцію «Рокувата», театр, 44 квартал, проспекти Південний та Поштовий.

19 травня 2016 року Дніпропетровською ОДА офіційно були прийняті нові назви топонімів для Кривого Рогу, відповідно до закону України № 317-VIII «Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборона пропаганди їх символіки». Всього було перейменовано 252 топоніми[68].

До складу Кривого Рогу входять 7 районів: Довгинцівський, Інгулецький, Металургійний, Покровський, Саксаганський, Тернівський та Центрально-Міський. У підпорядкуванні Криворізької міської ради також перебувають селища Авангард, Гірницьке, Коломійцеве, Степне, а також село Новоіванівка та Тернуватий Кут.

1939 року була утворена Петриківська сільрада (с. Ново-Петриково[69], Петриково, с-ща Калініна, Гомельське, Ново-Українка і радгосп «Красный Забойщик»); ліквідована Весело-Тернівська сільська рада (Весело-Тернівка[70]) міськради Кривий Ріг.[71]

31 серпня 1953 р. с. Іванівка, Ново-Григорівка і Новий Кривий Ріг Новокриворізької сільради Криворізького району включені в смугу м. Кривий Ріг.[72]

1997 року були ліквідовані Залізнична, Мирівська, Рахманівська селищні ради, включені в смугу міськради м. Кривий Ріг (і зняті з обліку) населені пункти: смт Залізничне, Калініне, Суворове, Рахманівка і Мирівське, с. Незалежне, с-ща Рудничне та Травневе.[73]
2002 року включено в иежі міста Кривий Ріг м. Інгулець та смт Зелене.[74]
2009 р. знято з обліку, включено в смугу м. Кривий Ріг с-ще Степне.[75]

Криворізька міська рада

До складу Криворізької міської ради входять 64 депутати, яких обирає громада міста строком на 5 років. З 2015 року в міській раді представлені 5 політичних сил: Опозиційний блок (29 мандатів), Самопоміч (7 мандатів), УКРОП (7 мандатів), Блок Петра Порошенка «Солідарність» (6 мандатів), Батьківщина (6 мандатів), Радикальна Партія Олега Ляшка (5 мандатів) та Сила Людей (4 мандати)[76]. Через співпрацю з представниками Опозиційного блоку «Батьківщина» розпустила фракцію у Криворізькій міськраді, а лідер Радикальної партії Олег Ляшко заявив, що розпустить міську організацію політсили[77].

Виконавчу владу очолює міський голова та Виконавчий комітет, який складається з 12 членів. Йому підпорядковані 33 департаменти та управління, кожне з яких відповідає за певну сферу міського життя: містобудування, економічну або фінансову політику, житлове господарство та інфраструктуру. В кожному адміністративному районі органом виконавчої влади є районна адміністрація.

18 листопада 2015 року відбулося пленарне засідання І сесії Криворізької міської ради VII скликання, на якому Юрій Вілкул, кандидат від Опозиційного блоку був обраний мером. Це рішення було оскаржене представником партії Самопоміч Юрієм Милобогом, депутатами УКРОПу та Сили людей.

Єдиного загальноміського органу судової влади немає, натомість існує 4 окружних суди міста Кривого Рогу, юрисдикції яких розповсюджуються на визначені адміністративні райони міста та Дніпропетровської області[78]. Місто підпорядковане Криворізькому відділу головного управління поліції України в Дніпропетровській області[79]. У Кривому Розі діють установа виконання покарань № 3 та виправна колонія № 80.

У місті розташовані 17-та окрема танкова бригада, з криворіжців сформовані Рота поліції «Кривбас» та 40-й окремий мотопіхотний батальйон «Кривбас». Останній брав участь у боях за Дебальцеве та боях за Іловайськ, а у квітні 2015 року був розформований[80][81].

Криворізька хоральна, мала синагога та юдейський молитовний будинок розташовувалися на вулиці Каунаській, та були втрачені в середині ХХ ст.

У місті переважає українське населення, але також діють російська, вірменська, молдовська, польська, єврейська та циганська, азербайджанська громади[89]. Розподіл населення за рідною мовою: українська — 71,35 %, російська — 27,17 %, білоруська — 0,23 %, вірменська — 0,12 %, циганська 0,12 %[90].

Поділи Речі Посполитої XVIII століття призвели до еміграції в Росію бідного єврейського населення. Криворізький регіон у складі Херсонської, а потім Катеринославської губернії входив до межі осілості, тим не менш, особливості його адміністративно-територіального розташування, прагнення влади Російської імперії до ефективного освоєння рудоносних земель давали можливість євреям користуватися певними привілеями. З часом це допомогло євреям зайняти провідні позиції в економіці краю. Тому на Криворіжжі євреї домоглися реальної рівності з представниками інших націй[91]. Тут була рідкісна не тільки для тих років обстановка терпимості, толерантності, взаємоповаги й співпраці людей різних національностей і віросповідань. Разом з українською розвивалася і розквітала і єврейська культура, впливаючи й збагачуючи культури інших народів і сприймаючи їх вплив. За часи радянського панування усе це було втрачено[91], але за роки незалежності України в Кривому Розі єврейське життя не тільки відродилося, але й успішно розвивається. У місті побудована синагога «Бейт Штерн Шульман», активно діють громада і благодійні фонди, загальноосвітня школа та дитячий садок[92][93], випускається міська єврейська газета, а в телеефір регулярно виходить передача «Шофар»[91][94].

Давні театральні традиції вже існували в Кривому Розі від початку XX сторіччя. У 1909 році на Криворіжжі працював театр «Колізей»[95]. 1911-го було відкрито «Новий Театр» Визенберга і Грушевського по вул. Миколаївської (кут вул. Свято-Миколаївської і Церковної). Також у ті часи працювали Літній театр Суспільних зборів, «Чари» — театр-ілюзіон, та «Гігант» Глазера і Полонського. 1919-го року вперше за весь час існування театральної секції в Першому Радянському Театрі демонструвався історичний фільм «Каменярі» (2 серії). Через 11 років було збудовано міський кінотеатр ім. Леніна. 28 серпня 1930 року був створений Державний міжнародний театр соціалістичного сектора, що обслуговував Кременчуцьку та Криворізьку округи з постійним перебуванням у місті Кременчук. На початку 1931 року театр переведений в Кривий Ріг, де він отримує назву — «Кривбас». Урочисте відкриття театру відбулося 5 листопада 1931 року прем'єрою спектаклю «Справа честі» за п'єсою Івана Микитенка. У 1949 році Криворізький театр отримав ім'я Тараса Шевченка.

Ляльковий театр у Кривому Розі було створено в червні 1977 року. Також працюють театр музично-пластичних мистецтв «Академія руху», театр-студія «Революційна, 13» (більш відома у місті як «САМ»), студія «Баобаб» та Криворізький цирк. Великим майданчиком для культурних проєктів є центр ШELTER+. У місті нараховується три кінотеатри: мережеві «Multiplex» та «Одеса-кіно», а також «Олімп».

У Кривому Розі було засновано музичний гурт Brunettes Shoot Blondes, з нього походять Едуард Драч, Володимир Малахов, Валерій Маренич, Андрій Хавунка та інші.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці

У місті розташовано більш як два десятки православних храмів, серед найважливіших — Різдва Пресвятої Богородиці, Архангело-Михайлівська церква, Монастир священномученика Володимира та Спасо-Преображенський собор. Останній є центром Криворізької та Нікопольської єпархії Української православної церкви (Московського патріархату). За десять років кількість парафій на території єпархії збільшилася з 85 до 224, було відкрито і відновлення кілька нових церков, діє єпархіальна іконописна школа ім. Андрія Рубльова. Центром Криворізького благочиння Православної церкви України є Свято-Володимирський кафедральний собор.

Синагога Бейс Штерн Шульман, збудована у 2010

Також працює Парафія Успіння Пресвятої Діви Марії Української римо-католицької церкви. Історія існування римо-католицької церкви у Кривому Розі пов'язана з розвитком промисловості, оскільки перші віряни були вихідцями з Польщі та Німеччини, які приїхали розвивати промисловість у місті[96]. На сьогодні недільну службу відвідують близько 200 парафіян. При Костелі діє Спілка поляків Кривого Рогу. У Довгинцівському районі компактно проживає значна кількість вірних УГКЦ. Парафія Святої Трійці в Кривому Розі була заснована в 1995 році. У приміщенні парафії Успіння Пресвятої Діви Марії проводяться богослужіння парафії Святих Володимира і Ольги, у 2014 році була збудована каплиця на честь святого Василія Великого[97].

У Кривому Розі здавна існує єврейська громада. На початку XX століття в місті функціонували дві синагоги, що розташовувалися по вулиці Каунаській (раніше — Синагогальна вулиця). 29 серпня 2010 року в місті відкрито синагогу Бейс Штерн Шульман[98]. Активно діють Єврейська громада, загальноосвітня школа та дитячий садок, випускається міська єврейська газета, а в телеефір регулярно виходить передача «Шофар».

Функціонують Німецька євангелічно-лютеранська церква України, церква Євангельських християн-баптистів, ВСЦ ХВЄП і церква п'ятидесятників ОЦХВЄ «Благодать». Також у місті діє Криворізька Рада Церков[99].

Найбільший квітковий годинник в Європі. Всередині знаходиться інтерактивний історичний музей

Криворізький міський історико-краєзнавчий музей зберігає природні й археологічні колекції, етнографічні та нумізматичні матеріали, твори образотворчого та народно-прикладного мистецтва, фото та документальні джерела з історії Криворіжжя XIX—XX ст. Засновано його у 1960 році.

Музей має філіали: філія в селі Веселі Терни та меморіальний музей-квартира Григорія Синиці. Йому також належить 3D-відеогалерея на Соцмісті, розташована всередині найбільшого у Європі квіткового годинника. Він розташований у парку Героїв на пр. Металургів. Діаметр циферблата — 22 метри, довжина хвилинної стрілки до 12 метрів. Тут висаджені 22 000 квітів шести видів. Хід стрілки забезпечує годинниковий механізм, розташований під спорудою. Удень кожна година супроводжується мелодійним дзвоном, а вночі годинник підсвічується[100]. Починаючи з 2013 року всередині споруди квіткового годинника почала функціонувати 3D-відеогалерея[101].

Бюст Олександра Поля

Визначним місцем також є маєток Олександра Поля у Хуторі Дубовому (вулиця Дишинського, поблизу шахти «Більшовик»). Нині належить різним фірмам, лише декілька кімнат відведені під музей[102].

Історії єврейської громади міста присвячений музей Михайла Мармера, заснований у 2010 році на території місцевої синагоги.

Перший пам'ятник був відкритий у 1896 році біля Гданцівського заводу. Це було бронзове погруддя Олександра Поля роботи скульптора Едвардса. Більшість сучасних пам'яток розташовано на площах або в громадських парках — у місті є монументи, присвячені Олександрові Полю, Тарасові Шевченку (два), Богданові Хмельницькому (три, з 1954 року), Василеві Маргелову, Василю Михліку, Дмитру Глінці, Льву Толстому, Олександрові Пушкіну, Михайлові Лермонтову і Максимові Горькому та Данко. Більшість пам'ятників виконані в стилі соціалістичного реалізму, позаяк встановлені у радянські роки. Кілька пам'ятників Леніну під час подій Євромайдану були знесені. Існує десятки меморіалів та кенотафів, присвячених воїнам Другої світової війни. Літак Су-15 виставлений біля авіаційного клубу, Як-40 у Національному авіаційному університеті (в якому також розташований музей авіації), площа Визволення береже танк Т-34-85. Паровоз Е розташований недалеко від залізничного вокзалу.

Новим символом міста став Козак Кривий Ріг.

• 
  Криворізький театр драми та музичної комедії імені Т. Г. Шевченка
• 
  Криворізький ботанічний сад НАН України
• 
  Пам'ятник Героям АТО на площі Героїв України
• 
  Пам'ятник загиблим на Донбасі учасникам російсько-української війни на Алеї Героїв
• 
  Пам'ятник Хрестителю Київської Русі Володимиру Великому

28 травня 2011 року, з нагоди 236-го Дня народження міста, на площі біля міськвиконкому Кривого Рогу з'явився музичний фонтан. Сьогодні цей фонтан є найбільшим в Україні, а також є улюбленим місцем відпочинку серед жителів і гостей міста, є однією з головних міських визначних пам'яток. Фонтанний комплекс, побудований у вигляді величезного компаса, а вмонтовані в тротуарну плитку металеві стрілки вказують на чотири сторони світу. Бронзові таблички підкажуть, скільки кілометрів від Кривого Рогу до Парижа, Делі, Лондона та інших міст світу[103].

Станція метротраму Проспект Металургів відкрита у 1989 році

Через місто проходять автошляхи Н11, Н23, Т 0411 та Т 0434. Транзитні автомобільні потоки оминають місто об'їзною дорогою, проте це не вирішує внутрішньоміських транспортних проблем. Вони спричинені станом дорожнього покриття, відсутністю паркінгів та стрімким збільшенням кількості автомобілів[114].

Міські перевезення автомобільним транспортом здійснюють чотири автопідприємства, які мають власний рухомий склад, матеріально-технічну базу, та 654 приватних автоперевізників. Щоденно на 113 маршрутах міста працюють близько 1200 автобусів різної місткості, що перевозять до 200 тис. пасажирів[109].

Першу чергу трамвайної лінії в Кривому Розі було відкрито 1935 року. Її довжина становила 8 км. Уже на кінець 1937 року вона була подовжена до 20 км. Тролейбусний рух відкрито 25 грудня 1957 року, нині щодня на 21 тролейбусних маршрутах працює до 70 тролейбусів, на 12 трамвайних — 50 вагонів[115][116].

Стела при в'їзді в місто на Кіровоградському шосе

У 2012 році розпочалася інтеграція швидкісного трамвая до трамвайної мережі міста. Метротрам налічує 11 станцій, з яких 4 — підземні. Більша частина лінії збудована за стандартами метрополітену, але як рухомий склад використовуються трамвайні вагони, а не потяги метро. Відкриття першої черги відбулося 26 грудня 1986 року. Діють три маршрути: Кільцева — Майдан Праці, Кільцева — Зарічна та Кільце КМК — Зарічна.

Вокзал станції Кривий Ріг-Головний

Сучасний Кривий Ріг є важливим залізничним вузлом. В місті розташована Криворізька дирекція залізничних перевезень «Укрзалізниці», яка обслуговує п'ять напрямків та щорічно забезпечує до 17 % загальнодержавного обсягу всіх залізничних вантажоперевезень. Кривий Ріг-Головний є її основними воротами. У клієнтів дирекції такі гіганти металургійної промисловості як «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Метінвест», КЗРК, «Суха Балка», Нікопольський завод феросплавів, Нікопольський південнотрубний завод. Загалом добові обсяги вантажоперевезень становлять близько 200 тисяч тонн[117].

Перші авіарейси з Кривого Рогу в Харків і Одесу почали виконувати ще далекого 1926 року. Через півстоліття в місті був побудований аеропорт «Змичка» з ґрунтовою злітно-посадковою смугою. Невеликими літаками Ан-2, Лі-2, Іл-14 і Ан-24 щорічно перевозилося близько шести тисяч пасажирів.

Сучасну повітряну гавань місто отримало у січні 1979 року, коли поблизу села Лозуватка завершилося будівництво бетонної злітно-посадкової смуги з комплексом авіаційних служб, аеровокзалом, пропускна здатність якого становила 400 осіб за годину. 1986 року, коли почалося будівництво Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окиснених руд (спільне будівництво Румунії, Чехословаччини, НДР і Радянського Союзу), аеропорт здобув статус міжнародного[118]. Після здобуття незалежності України експлуатацію летовища здійснює комунальне підприємство «Міжнародний аеропорт Кривій Ріг».

До 22 листопада 2017 року відповідно до положень Статуту територіальної громади м. Кривого Рогу, затвердженого рішенням Криворізької міської ради від 29.09.2010 № 4041 «Про затвердження Статуту територіальної громади м. Кривого Рогу»[129], міста-побратими Кривого Рогу визначалися безпосередньо цим Статутом (статті 5 розділу I).

22 листопада 2017 року набула чинності[130] нова редакція Статуту територіальної громади м. Кривого Рогу, яка передбачає інший механізм визначення міст-побратимів. Так, статтею 5 розділу I даного Статуту встановлено, що «Міська рада визначає міста-побратими Кривого Рогу. Положення про міста-побратими м. Кривого Рогу затверджується рішенням міської ради».

В свою чергу Положенням про міста-побратими м. Кривого Рогу, затвердженим рішенням міської ради від 20.12.2017 № 2290 "Про затвердження Положення про міста-побратими м. Кривого Рогу[131], передбачено (п. 6.1 р. 6), що рішення щодо укладення угоди про побратимство (партнерство) ухвалює Криворізька міська рада.

• Жодіно (2018)[132]
• Руставі (2019)[133]
• Ханьдань[134]

• Нижній Тагіл — до 2017

• Мішкольц (2016[135]) — протокол про наміри.
• Люблін (2017[135]) — протокол про наміри.
• Кошице (2017[135]) — Декларація про співробітництво в галузі спорту.