Кудрун (Ґудрун)

«Кудрун» («Ґудрун») — німецька середньовічна епічна поема XIII століття. Твір дійшов до нас у єдиному рукописі XVI ст. у складі «Амбразської книги героїв». Твір написано незадовго після появи «Пісні про Нібелунґів», віршовий метр якої став взірцем для автора «Ґудруни»

Кудрун ( Ґудрун )
Kudrun, Gudrun
Кудрун біля моря
Жанр героїчний епос, епічна поема
Автор невідомий
Мова німецька
Написано XIII ст.н.е

«Ґудрун» разом з «Вьолсунґ-саґою» та «Піснею про Нібелунґів» належить до вершини середньовічної германської епіки.

Поема складається зі 1705 строф (6820 віршів) з точною римою «ААВВ». Текст поеми поділено на «авентури».

Сюжет

Гаґен і королівни

Розповідь розпочинається з історії про Гаґена, королівського сина, якого у семирічному віці викрадає ґриф, що має намір згодувати його своїм ґрифинятам. Хлопчик рятується, впавши з гнізда, коли одне з ґрифинят, щоб не ділитися з іншими, заносить його на тонку гілку.

Голодний, відчайдушно уникаючи ґрифа, Гаґен знаходить укриття у печері разом з трьома королівнами, яким також вдалось втекти. Вони деякий час живуть там, шукаючи їжу.

Зрештою, вони натикаються на судно, що зазнало кораблетрощі під час бурі. На березі Гаґен знаходить обладунки та меч, яким згодом вбиває усіх ґрифів.

Корабель прочан, помітивши чотирьох молодих людей, бере їх на борт. Власник корабля, довідавшись, що Гаґен — син його давнього ворога, оголошує їх своїми полоненими, але Гаґен кожного, хто до нього наближається жбурляє у воду. Мореплавці відступають і завозять Гаґена та королівен на їхню батьківщину.

Гаґен возз'єднується зі своїми батьками, які беруть трьох королівен під свою опіку. Батько Гаґена вирішує зректися престолу, і Гаґен, одружившись з одною з королівен (Гільдою), стає королем.

Гаґенові діти

Дочку Гаґена називають Гільдою на честь матері. Вона виростає такою красунею, що Гаґен буквально мусить відганяти від неї шанувальників, не даючи жодному з них одружитися з нею.

Король Геттель, почувши про красу молодої Гільди, посилає своїх васалів здобути її. Його посланцями стають меністрель Горант та старший воїн Вате. Почувши спів Горанта, Гільда погоджується зустріти Вате та Горанта на їхньому кораблі, яким її й викрадають.

Ображений Гаґен влаштовує погоню за Гетелем та викликає його на поєдинок. Гільда благає їх припинити кровопролиття, і Гетель, з любові до неї, відкладає свою зброю в сторону. Гаґен, побачивши, що Гетель ризикує своїм життям заради Гільди, дає згоду на їхнє одруження.

Третє покоління

Ув'язнену Ґудрун відводять у сторону (Йоханнес Гертс, 1885)

Досягнувши дорослих літ, Ґудруна (дочка Гільди та Гетеля, внучка Гаґена) перевершила всіх жінок своєю вродою. Між претендентами на її руку були три принци: Чорний Зіґфрід із країни Маврів, Гартмут, син норманського герцога та Гервіґ, син володаря Зеландії. Коли вона віддала свою руку останньому, перші два залишилися незадоволені.

Один із них, Зіґфрід, напав із військом на Зеландію, а Гартмут викрадає Ґудруну і привозить її на свої землі. Потрапивши до рук Гартмута, Ґудруна залишається вірною своєму вибранцеві. Батько й мати Гартмута поводяться з нею ласкаво, думаючи, що у такий спосіб скоріш схилять її до шлюбу, але Ґудруна не змінює свого рішення. Тоді мати Гартмута, зла Ґерлінда, починає вживати суворих способів, одягає Ґудруну в просте шмаття, наказує їй топити в печі, мити дощану підлогу та лави й витирати їх своїми розкішними косами. Так триває доти, доки її молодий Гервіґ разом із її братом Ортвіном не нападають на столицю Нормандії та не звільняють Ґудруну, яка стає до шлюбу з Гертвіґом.

Критика

Більшість учених, що вивчали «Ґудруну», згодні з тим, що в її основі лежить історична подія, викрадення піратами якоїсь фризійської царівни. Потім ця сага збагатилася міфологічними елементами, до неї приплетено саги про боротьбу героя з різними страховищами; увесь цей різноманітний матеріал дійшов до співця, що був знайомий з «Нібелунґами» та романами Артурового циклу, з яких запозичив деякі подробиці.

Хто був автором «Ґудруни», невідомо, але гадають, що він був одним із мандрованих співців, що жили при князівських дворах. Це можна вивести з того, що він звертає особливу увагу на турніри, убрання дам, вихваляв тих, хто щедро нагороджав співців і т. ін. Німецькі критики не даремно називають «Ґудруну» німецькою «Одіссеєю», бо в ній більше звертається уваги на домашній побут, ніж на військові події. Автор далеко не до такого ступеня натхнений духом героїчної поезії, як співець «Нібелунґів»; завдяки цьому і загальний колорит «Ґудруни» набагато м'якший. Центр події в «Нібелунґах» — помста Крімгільди; у «Ґудруні» сама героїня нічим не відрізняється від ворогів, окрім терпіння та покірності. Вдача її відповідає пізнішому розвитку німецького суспільства, коли життя почало пройматися ідеалами християнства.[1]

Видання

Кудруна:—М."Наука",1984.—400с.,дод.тир. 50тис., т.п.,<А5.

Примітки

Джерела

  • Микола Стороженко. Нарис історії Західно-Европейської лїтератури до кінця XVIII віку. — Л. : Українсько-руська видавнича спілка, 1905. — 381 с.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.