Кужелло Ернест Францович

Народився у селянській родині чесько-німецького походження. Закінчив середній навчальний заклад, а у 1908 році — сільськогосподарське училище. У 1908—1909 роках — на сільськогосподарській практиці. Вступив до лав соціал-демократичної молоді (центровиків) Австро-Угорщини, брав участь у страйковому русі.

Восени 1909 року призваний в австро-угорську армію охотником (добровольцем), а по складанню іспитів пішов у відставку в чині фендрика. У 1912 році, під час війни на Балканах, за підозрою в прояві симпатій до сербів позбавлений чину з переводом у рядові. Одночасно був ув'язнений на три місяці. Член Соціал-демократичної партії Австро-Угорщини.

Після виходу з в'язниці працював на шахті Карвіна, де за завданням Соціал-демократичної партії знаходився до 1914 року.

На початку Першої світової війни знову призваний на військову службу в австро-угорську армію з відновленням чину фендрика. Після прибуття на фронт, через чотири дні перейшов на сторону російських військ і поступив служити в організовані дружини з чехів (майбутній добровольчий чехословацький корпус). Під час перебування в корпусі продовжував залишатися в організації соціал-демократів, проводив агітаційну роботу. Мав бути відправлений до табору полонених, але завдяки Лютневій революції 1917 року переведений до запасної російської частини у місті Бобруйську. Незабаром туди були передислоковані і запасні частини чеських військ.

На гарнізонних зборах частин був обраний делегатом на І з'їзд рад в Петрограді. Після повернення з Петрограду був обраний заступником голови Бобруйської ради робітничих і солдатських депутатів та головою військової секції. У серпні 1917 року виключений із чехословацького корпусу за відмову підтримати генерала Корнілова і залишений в Бобруйську в запасному дивізіоні 16-го Чернігівського гусарського полку. 6 грудня 1917 року, згідно з постановою фронтового комітету, був призначений командиром збірного батальйону міста Гомеля.

З 1918 року — у Червоній армії. Учасник громадянської війни. У 1918 році був відряджений у міста Самару та Оренбург, а потім призначений комендантом укріпленого району в Ілецькому захисті Оренбурзької губернії.

Член РКП(б) з 1918 року.

28 червня 1918 року був призначений начальником формувань партійних загонів і з 12 грудня 1918 року по серпень 1919 року — начальником усіх партійних загонів Туркестанської республіки. З 1919 року був командувачем військ Андижанського району. У 1919—1920 роках — начальник Окремої Ферганської дивізії, командир окремої кавалерійської бригади інтернаціоналістів, командувач Катта-Курганською групою військ РСЧА. У 1920 році наказом РВР направлений до міста Харкова, де отримав призначення на посаду командира окремої інтернаціональної кавалерійської бригади.

У вересні — грудні 1920 року — начальник Окремої кавалерійської дивізії інтернаціоналістів на Південному фронті, воював з махновцями та іншими повстанцями на Україні. Поранений під Гуляй-Полем.

У 1921 році, після одужання, був призначений командувачем формування нових національних військ (кара-киргизів), одночасно командував військами Памір-Алайського гірського району. Брав участь в ліквідації генерала Бакіча.

У 1922 році служив командувачем військ надзвичайної комісії (ВЧК) у Туркестані. Після другого поранення (в груди на виліт), 2 лютого 1924 року був демобілізований із армії. Потім працював інспектором військ ВЧК Туркестанської АРСР і начальником місць ув'язнення, був прикомандирований до голови Ради Народних Комісарів Туркестанської АРСР Кайгісиза Атабаєва.

Осінь 1924 — травень 1925 року — директор шкіряного тресту в місті Тамбові. Постановою ЦК ВКП(б) направлений на Далекий Схід для роботи на Сахаліні, але постановою Далекосхідного крайового комітету ВКП(б) був призначений керуючим Черновських копалень у Забайкаллі, де працював з червня 1925 року по березень 1927 року. У березні 1927 — серпні 1930 року — керуючий Петровського металургійного заводу.

У серпні 1930 — серпні 1931 року — голова Ради народного господарства Далекосхідного краю.

У серпні 1931 — 1933 року — директор Далекосхідного судноремонтного заводу (Дальзаводу) імені Ворошилова у місті Владивостоці Далекосхідного краю.

У 1933 — червні 1934 року — директор Миколаївського суднобудівного заводу імені Марті Одеської області.

Помер від сердечного нападу в місті Миколаєві, де й похований.

• фендрик австро-угорської армії

• два ордени Червоного Прапора (1920, 1922)
• орден Леніна (30.01.1934)

• Кужелло Эрнест Францевич
• Герои былых времен. Эрнест Кужело
• Руководство Дальзавода. 1931-1933 гг