Лавкрафтівські жахи

• Косміцизм. Відчуття присутності за звичною реальністю чужого світу, який неможливо осягнути людським розумом. Грань між звичайним і жахливим зазвичай проходить у, на перший погляд, тихих місцях. Події творів часто відбуваються у сільській місцевості Нової Англії, містечках, як Аркхем. Тим не менш, лавкрафтівські жахи не обмежуються сільською місцевістю; події «Кошмару Ред Гуку», наприклад, розгортаються в переповненому етнічному гетто.
• Анти-антропоцентризм, загальна мізантропія. Людині відводиться незначна і тимчасова роль у Всесвіті. Як окрема людина, так і все людство може в будь-яку мить загинути під дією вищих сил.
• Непрямі ознаки небезпеки. Особливістю жахів Лавкрафта є опис відчуттів, які вказують на присутність небезпечного, але не показ самого джерела небезпеки. Наприклад, герой відчуває сморід, бачить слиз або чує загрозливі звуки.
• Старомодний стиль письма. Риса, притаманна перш за все самому Лавкрафту. Він, як правило, використовує старомодні слова і фрази. Наприклад, «людина науки» (англ. man of science) замість «науковець» (англ. scientist). Також його творчості притаманні епітети на кшталт «неосягненний», «богохульний», «дикунський».
• Усамітненість. Герої творів Лавкрафта зазвичай живуть відокремлено, замкнуті, але часто освічені та займаються наукою, що стає причиною їхнього початкового скепсису.
• Безпорадність і безнадія. Хоча герої Лавкрафта здатні подолати злі сили або принаймні втекти від них, це не означає повну перемогу. Нерідко платою за порятунок стає божевілля або пізніша смерть.
• Питання без відповідей. Персонажі рідко в повній мірі розуміють з чим зіткнулися, і часто божеволіють, якщо намагаються це осягнути.
• Вразливість глузду. Персонажі багатьох творів Лавкрафта не в змозі впоратися з пережитим, втрачають здоровий глузд або ж дуже лякаються, хоч і уникають небезпеки.
• Сумнівне походження. Родичі або знайомі персонажів, як правило, виявляються так чи інакше пов'язаними з чаклунством, таємними товариствами, або невідомими істотами. Вони можуть мати і якісь фізичні вади, як спадкову хворобу.

Говард Лавкрафт на початках своєї творчості наслідував Едгара По, Герберта Велза, Конан Дойля, Семюеля Джонсона, Едварда Гібона, Артура Мейчена. В зрілому віці письменник працював під впливом лорда Дансені. У 1927 році він написав есе «Надприродний жах в літературі», в якому проаналізував розвиток жанру жахів до першої чверті XX століття, започаткувавши ним теоретичну основу лавкрафтівських жахів[1].

В міру публікацій своїх творах у журналах, як «Weird Tales», у Лавкрафта з'явилися послідовники, які також виступали співавторами низки творів. Вони доповнили й популяризували вигадану ним систему сюжетів, істот, артефактів і місць, пізніше відому як Міфи Ктулху. Першими з таких стали Август Дерлет, Кларк Ештон Сміт, Френк Белнап Лонг, Роберт Блох. У 1933 році Вільям Ламлі під впливом від поширення тематики Міфів Ктулху, навіть припустив, що Лавкрафт і його літературні послідовники є членами секти[2].

Після смерті Говарда Лавкрафта (1937) Роберт Барлоу разом з Огюстом Дерлетом видали в 1939 році збірник «The Outsider and Others», який разом з подальшими публікаціями у «Weird Tales» посприяв популяризації лавкрафтівських жахів. Подальший розвиток Міфів Ктулху Дерлетом ввів у них протистояння добра і зла та ототожнення божеств їх пантеону з демонами християнських окультних вчень. Після популяризації творчості Лавкрафта, у другій половині XX століття, наслідувати його взялися Ремсі Кемпбелл, Брайан Ламлі, Колін Вілсон, Лін Картер, Ніл Гейман та інші, створивши десятки творів.

На хвилі популярності Міфів Ктулху на початку XXI століття з'явилися нові послідовники Говарда Лавкрафта. Так вийшли цикли «Black Wings II: New Tales of Lovecraftian Horror» (2012), «Lovecraft's Monsters» (2014) та низка інших, об'єднані з давнішими назвою «Міфи Ктулху. Вільні продовження»[3].

• Harms, Daniel (2006). The Encyclopedia Cthulhiana: A Guide to Lovecraftian Horror. Chaosium. ISBN 1-56882-169-7.