Лігатура (нотація)
Лігату́ра (лат. ligatura — зв'язка, пучок; від лат. ligare — зв'язувати, з'єднувати) — в старовинних формах західноєвропейської музичної нотації (невминної, квадратної, мензуральній) графема, в якій кілька (від 2 до 5) простих «різновисотних» нотних знаків записувалися разом, як єдиний знак[1].
| трив-сть | proprietas / perfectio |
низ. | вис. |
|---|---|---|---|
| B–L | cum proprietate cum perfectione |
 |
  |
| L-L | sine proprietate cum perfectione |
 |
   |
| B-B | cum proprietate sine perfectione |
 |
 |
| L-B | sine proprietate sine perfectione |
 |
  |
| Sb-Sb | cum opposita proprietate |
  |
  |
У модальній нотації крім звуковисотного рельєфу певна комбінація лігатур сигналізувала також певний ритм (і метр). Ритмічне значення лігатури, яке може інтерпретуватися в залежності від особливостей локальної або стильової традиції, становить головну складність в розшифровці багатоголосої музики XIII-XVI століть. Лігатури в системі мензуральної нотації - на основі все тих же «старих» графем квадратної нотації (pes, clivis і т.д., з додаванням штилів) - інтерпретувалися майже виключно як співвідношення лонги і бревісу за винятком бінарної лігатури cum opposita proprietate, яка трактувалася як пара семібревісів[2]. Тривалості менші, ніж семібревіс, в мензуральны лігатури не включалися.
Інші значення
Лігатурою раніше називали сполучну лігу (заліговку, англ. tie)[3]. Нині це значення терміну «лігатура» застаріло.
У контрапункті має значення синкопірованість, коли один голос рухається нотами вдвічі більш дрібнішими, ніж інший (дві ноти проти однієї), і до того ж так, що кожна з цих дрібних нот на сильному часу пов'язана лігатурою з тією ж нотою на попередньому слабкому часі[3].
Примітка
- Багатозвучні невми з незлиттним написанням іменувалися кон'юнктурами.
- Лигатура cum opposita proprietate вирізняється з-поміж інших лігатур невеликим, розташованим зліва від нотної групи штилем, який спрямований вгору (див. на ілюстрації в нижньому ряду таблиці).
- Риман Г. Музыкальный словарь. — М.: ДиректМедиа Паблишинг, 2008.
Література
- Apel W. The notation of polyphonic music, 900—1600. Cambridge, 1942 (нім., виправ. вид. Leipzig, 1962) (з правилами ритмічної розшифровки лігатур);
- Besseler H., Gülke P. Schriftbild der mehrstimmigen Musik // Musikgeschichte in Bildern. Bd. III, Lfg. 5. Leipzig, 1981;
- Gallo F. A. Die Notationslehre im 14. und 15. Jahrhundert // Geschichte der Musiktheorie. Hrsg. von F. Zaminer. Bd. 5. Darmstadt, 1984;
- Поспелова Р. Л. Западная нотация XI—XIV веков. Основные реформы (на материале трактатов). — Москва, 2003.