Лінк-Сар

Ізольований, крутий і захищений значною кількістю снігу і льоду Лінк-Сар до 2019 року залишався однією з найвищих нескорених вершин в світі.

В середині 1970-х років було здійснено декілька спроб сходження на Лінк Сар.

Спроби були зроблені японськими командами в середині 1970-х років. По закінченню цього часу було видано кілька дозволів на сходження зі східного боку. Проблеми виникали через близькість до оспорюваного кордону між Пакистаном і Індією. Стів Свенсон отримав дозвіл разом з іншими в 2001 році, вони домоглися деякого обмеженого прогресу з цього боку гори. Спроби отримати дозвіл на повернення протягом наступного десятиліття були відхилені. [1]

Джон Гріффіт здійснив декілька спроб підкорити західну сторону гори з 2011 року з різними партнерами по сходженню, зійшовши по північно-західній стіні в 2015 році з Енді Хаусманном на проміжну вершину Sar West (6938 м). Хвороба учасників і звужене вікно погоди визначили рішення не просуватися далі 1 & nbsp; км до головної вершини. [2]

Врешті-решт в 2017 році Свенсон зміг повернутися до сходження разом з Гремом Ціммерманом і Крісом Райтом. У жахливу погоду вони досягли висоти всього 5900 м на південно-західній стіні, але цей досвід дозволив їм визначити можливий безпечний шлях до вершини.

5 серпня 2019 року на вершину піднялися Стів Свенсон, Марк Річі, Грем Ціммерман і Кріс Райт через південно-східну стіну гори. [1]

• Link Sar, 1979. E Face from Linksar Glacier // American Alpine Journal. – 1980. – Vol. 22. – No. 54. – P. 645-646.
• Link, Sar, 2001, from S. - // High – 2002. – Vol. 234. - P. 70-73.
• British Charakusa. 2013. Expedition Report // MEF. – 2013.
• Andy Houseman. Fever Pitch. // American Alpine Journal. – 2016. – Vol. 120. -№ 364. - 31-40.