Лісоруб з Нового Орлеана

Не всі жертви Лісоруба гинули. Але дикість його нападів тримала в страхові величезну кількість людей. Першими жертвами були люди італійського походження. Газети писали, що можливо ці вбивства були організовані мафією. Але ця версія відпала після подальших злочинів. Серед жертв Лісоруба були й вагітна жінка, й малолітня дитина, зарубана просто на руках в матері. Лісоруб, здавалося, був натхненний злочинами Джека Різника. Він писав уїдливі листи до міських газет, в яких натякав на майбутні вбивства та стверджував, що він не людина, а демон з пекла.

Найвідомішим є його лист від 13 березня 1919 року, опублікований у газетах. Лісоруб писав, що наступне вбивство відбудеться 19 березня через 15 хвилин після приходу півночі. Він обіцяв не чіпати лише тих людей, які в цей час будуть слухати джаз. 19 березня всі розважальні заклади були переповнені, а професіонали та аматори грали джаз просто на вулиці. Жодних убивств цієї ночі не сталося. Хоча, не всі містяни тоді злякалися Лісоруба. Деякі написали листи у відповідь до газети, в яких запрошували вбивцю навідатись до їхніх домівок та подивитись, хто кого вб'є. Один з мешканців ввічливо попросив Лісоруба не виламувати вхідних дверей й навіть пообіцяв лишити відчиненими вікна.

Пекло, березень 13, 1919

Вельмишановні Смертні: Вони мене не спіймали й ніколи не спіймають. Вони ніколи мене не бачили, позаяк я є більш невидимим, аніж ефір довкола вашої землі. Я не людська істота, я — дух та демон з найспекотнішого пекла. Я — той, кого ви, орлеанці, та ваша дурнувата поліція називаєте Лісорубом. Поки я бачитиму результат, я приходитиму та вимагатиму нових жертв. Я єдиний знаю, хто ними буде. Я не полишу жодного доказу, окрім моєї кривавої сокири, забрудненої кров'ю та мозком того, кого я відішлю скласти мені компанію.

Якщо маєте бажання, то можете сказати поліції бути обережнішими й не дратувати мене. Звичайно ж я розсудливий дух. Я не робив злочинів таким чином, як про це говорить поліція зі своїх досліджень. Фактично, вони настільки тупі, що забавляють не тільки мене, але й Його Сатанічну Величність, Франца Йозефа та інших. Але скажіть їм остерігатися. Скажіть їм, нехай не намагаються викрити мене, бо тоді їм було б краще не народжуватися, аніж накликати на себе гнів Лісоруба! Я не думаю, що варто переживати, бо я відчуваю переконаність в тому, що поліція завжди шахраюватиме, як це робилося в минулому. Вони розумні та знають, як позбутися небезпеки.

Безперечно, ви, орлеанці, думаєте про мене, як про найжахливішого вбивцю, яким я й є, але я можу бути гіршим, якщо забажаю. Якби я захотів, я б приходив до вашого міста щоночі. Я б вирізав тисячі ваших найкращих містян, якби я був у ближчих стосунках з Ангелом Смерті. Тепер, аби бути точнішим, о 12:15 (за земним часом) увечері наступного вівторка я збираюся пройтися Новим Орлеаном. У моєму нескінченному милосерді я хочу зробити вашим людям невелику пропозицію. От вона: Я дуже люблю джаз, тож я присягаюся всіма дияволами підземелля, що пощаду заслужать ті люди, які будуть слухати джаз у будь-якому домі та будь-якого виконавця в той час, який я вже зазначив. Якщо всі будуть слухати джаз, що ж, це буде найкращим для вас. Єдина певна річ — це якщо хтось з вас, люди, не робитиме джазу вночі у вівторок (якщо такі будуть), то такі дістануть сокиру.

Що ж, так як мені вже холодно й я прагну тепла рідного Тартару, зараз я маю покинути ваш земний дім, тож я закінчую свого листа. Сподіваюсь, що ви опублікуєте його, що було б на краще для вас. Таким чином, я був, є та буду найгіршим духом, який коли-небудь існував чи то в реальності, чи у фантазії.

Лісоруб.[1][2]

Кримінальний оглядач Колін Вілсон припускав, що Лісорубом, можливо, був такий собі Джозеф Момфр. У грудні 1920 року його нібито застрелила удова Майка Пепітоуна, останньої відомої жертви Лісоруба. Ця версія Вілсона стала доволі популярною. Але інший оглядач, Майкл Н'ютон, дослідивши всі можливі поліцейські зведення та судові протоколи, а також архіви газет, не зміг знайти жодних даних про людину на ім'я Джозеф Момфр. Також він не знайшов жодної інформації про те, що вдова Пепітоун була заарештована за вбивство чоловіка. Вдалося виявити лише один факт. 16 травня 1912 року невідомий зловмисник заліз у будинок та застрелив італійську сімейну пару. Чоловікові вдалося вижити, його дружина померла. У газетах головним підозрюваним було згадано людину на прізвище Момфр. Якщо Момфр й дійсно був Лісорубом, то італійці стали першими жертвами майбутнього серійного вбивці.

• 22 травня 1918 року — перший напад Лісоруба, який було здійснено на сім'ю італійського бакалійника Джозефа Маджіо (Joseph Maggio). Злочин було виявлено двома братами Джозефа — Ендрю та Джейком Маджіо, які спали в сусідній кімнаті. Ближче до ранку, о четвертій годині, Джейк прокинувся від дивних звуків, які долинали зі спальні Джозефа та його дружини Кетрін. Він кілька разів постукав у стіну, але відповіді не почув, тоді він розбудив Ендрю й вони вдвох увійшли в кімнату подружжя. Вони побачили, що двері в кімнату зламані, поруч з ними лежало долото. Ліжко Джозефа та Кетрін було залите кров'ю, Джозеф ще подавав ознаки життя, Кетрін уже була мертвою. Поки на місце вбивства прибула поліція, Джозеф також сконав. Офіцер Гейтнер, який прибув на виклик, оглянув помешкання бакалійника й знайшов кілька доказів, окрім уже зазначеного долота: закривавлену сокиру та купу чоловічого одягу, покинуті у ванній кімнаті, а також бритву, яка лежала на ліжкові поруч з тілом Кетрін Маджіо. Як виявилось, цією бритвою, яка належала Ендрю Маджіо, було перерізано горло жінки. Медики встановили, що смерть Кетрін Маджіо настала між другою та третьою ночі, тоді як приблизно о другій годині сусіди бачили Ендрю Маджіо на ґанкові будинку. Обох братів відразу ж було заарештовано й допитано як підозрюваних у скоєнні злочину. Через добу Джейка Маджіо було звільнено з-за ґрат, а Ендрю продовжували допитувати. В ході розслідування, було встановлено, що бритву Ендрю, який працював перукарем, приніс за кілька днів до вбивства зі свого салону, аби у вільний час полагодити її. Також Ендрю повідомив, що в ту ніч він був у стані сильного алкогольного сп'яніння, а отже навряд чи міг спромогтися на такий злочин суто фізично. До всіх цих свідчень Ендрю також додав той факт, про який раніше мовчав, — це те, що коли він заходив напідпитку в помешкання, то побачив неподалік від входу постать людини, але не придав цьому значення. Поліція не повірила Ендрю й продовжувала його підозрювати у вбивстві брата та його дружини, але через брак доказів змушена була його звільнити.[5]
• 6 червня 1918 року було вчинено напад на бакалійника Луї Боссумера (Louis Bossumer) та його цивільну дружину Енні Гарріет Лов (Annie Harriet Lowe). Луї дістав важкі поранення, але вижив, його ж коханка Енні Лов померла в лікарні 5 серпня 1918 року[3].
• 10 серпня 1918 року було вбито Джозефа Романо (Joseph Romano), італійського бакалійника, який жив зі своїми племінницями Полін та Мері Бруно. Полін прокинулась на світанкові від дивних звуків, схожих на удари, що долинали з кімнати її дядька. Вона сіла на ліжкові й раптом побачила темний силует біля себе. Вона перелякано крикнула, й силует зник. Пізніше Полін розповідала, що він ніби вилетів з кімнати на крилах — настільки плавно та швидко силует рухався. Впоравшися зі страхом, сестри Полін та Мері увійшли в кімнату свого дядька й знайшли його ледь живим. Все довкруги було залито кров'ю. Джозеф зміг лише прошепотіти: «Я не знаю, хто це зробив», помер він дорогою до лікарні. Огляд місця злочину виявив ті самі докази, що й раніше: двері було пробито долотом, у дворі лежала закривавлена сокира.[5]
• 10 березня 1919 року напад Лісоруба відбувся в передмісті Нового Орлеана — в містечкові Ґретна, яке знаходиться на іншій стороні Міссіссіппі просто навпроти Нового Орлеана. Цього разу нападу піддалася сім'я італійського бакалійника Чарльза Кортімільї (Charles Cortimiglia), яка, окрім нього, складалася з дружини Розі та дворічної доньки Мері. Мері загинула відразу ж, Чарльз помер трохи пізніше (за іншими даними — він вижив), Роуз же вдалося вижити.
• 27 жовтня 1919 року було вчинено останнє вбивство, яке приписують Лісорубові. На світанкові в будинку італійського бакалійника Майка Пепітоне (Mike Pepitone) чулися звуки боротьби, від яких прокинулась дружина власника, що спала в іншій кімнаті з шістьма дітьми. Місіс Пепітоне (за різними документами того часу її ім'я подається по-різному, тому важко визначити, як звали її насправді: Естер (Esther) чи Пасква (Pasqua). Називатимемо її просто місіс Пепітоне)[7] пішла в кімнату свого чоловіка, аби перевірити, що там відбувається. Біля дверей, що вели до його спальні, місіс Пепітоне наштовхнулась на людину, яка звідти тікала. Увійшовши в кімнату, місіс Пепітоне побачила закривавленого Майка, поруч лежала сокира. На виклик прибув заступник начальника поліції Бен Конкоран, який виявив, що задні двері помешкання Пепітоне було зламано так само, як й у попередні рази. Самого ж Майка Пепітоне було доставлено в лікарню, де він і помер наступного ранку. На допиті місіс Пепітоне заявила, що бачила не одного, а двох «великих» чоловіків.[5]

• Ньютон, Майкл (Newton, Michael) Август 2004 (August 2004). Энциклопедия нераскрытых убийств. (The Encyclopedia of Unsolved Crimes (Facts on File Crime Library)). Facts on File. pp. 340. ISBN 0816049807.
• Эверитт, Дэвид (Everitt, David). Люди Монстры: Иллюстрированная энциклопедия ужаснейших убийц в мире(Human Monsters: An Illustrated Encyclopedia of the World's Worst Murderers). Chicago, IL: Contemporary Books, 1993.

• Джек-Різник

• Axeman on CrimeLibrary.com
• Публікація перекладу листа Лісоруба на блогові автора перекладу Ілька Біленко-Шумахера