Мабіногіон

До «Мабіногіона» входять три групи повістей:

• «Чотири гілки» власне «Мабіногі» (валл. Pedair Cainc y Mabinogi)
  • «Пуйлл, володар Діведа» (валл. Pwyll Pendefig Dyfed)
  • «Бранвен, дочка Лліра» (валл. Branwen ferch Llyr)
  • «Манавідан, син Лліра» (валл. Manwyddan fab Llyr)
  • «Мат, син Матонві» (валл. Math fab Mathonwy)
• Три лицарських романи (валл. Y Tair Rhamant), близьких за сюжетом до деяких з романів Кретьєна де Труа. Не цілком ясно, чи є вони перекладами творів Кретьєна або й ті, й інші сходять до близьких прототипів.
  • «Передур, син Еврауга» (валл. Peredur fab Efrawg)
  • «Овейн, або пані джерела» (валл. Owain, neu Iarlles y Ffynnon)
  • «Герейнт і Енід» (валл. Gereint ac Enid), або «Герейнт, син Ербіна» (валл. Gereint fab Erbin)
• Самостійні повісті
  • «Ллід і Ллевеліс» (валл. Lludd a Llefelys)
  • «Сон Макса» (валл. Breuddwyd Macsen)
  • «Кілхух і Олвен» (валл. Culhwch ac Olwen) - ця повість багатьма визнана найбільш архаїчною, зокрема, вона містить безліч відомостей про артурівські традиції самого Уельсу
  • «Сон Ронабуі» (валл. Breuddwyd Rhonabwy) (відсутня у Білій Книзі)

Шарлотта Гест також включила до «Мабіногіон» виклад легенди про Таліесіна, але вона ніяк не пов'язана з жодною з інших повістей. Крім того, вона відсутня і в Білій, і в Червоній книгах.

Назву «Мабіногі» в рукописах докладено лише до чотирьох повістей: «Пуйлл, володар Діведа», «Бранвен, дочка Лліра», «Манавідан, син Лліра» і «Мат, син Матонві». Кожна з них закінчується в рукописах версією колофона Ac yuelly y teruyna y geing hon yma or Mabynnogyon'І так тут закінчується ця гілка Мабіногі. При цьому саме слово виглядає по-різному: якщо в Червоній книзі завжди використовується слово mabinogi, то в Білій зустрічаються форми mabynnogyon, mabinyogi, mabinogi. При цьому варіант mabinnogyon, як показав ще Івор Вільямс, автор найавторитетнішого видання Чотирьох гілок, є помилкою писарів, обумовленою словом dyledogyon («дворяни»), що зустрічається в попередньому рядку. Інші повісті з циклу не супроводжуються цим Колофоном, так що назва «Мабіногі» стосується тільки цих чотирьох.

Воно досі є спірним. Часто припускається, ніби слово mabinogi пов'язане зі словом валл. mab 'син'. Запропоновано наступні варіанти:

• 'Історії для юнацтва'
• 'Матеріал, пов'язаний з мистецтвом mabinog'а, нібито «учня барда й письменника» (правда, таке слово ніде не засвідчене)
• 'Історія про чиєсь юнацтво' - 'життєпис'. Ця версія слабка тим, що єдиний персонаж, який об'єднує всі чотири гілки, - дотри, син Пуйлла, але, скажімо, в «Бранвені» він не грає майже ніякої ролі в оповіданні, хоча і фігурує в ньому
• 'Матеріал, що розповідає про бога Мапона і його оточення, Maponalia'

Сам рукопис Білої Книги відноситься приблизно до 1350 року, Червона Книга була складена приблизно між 1382 і 1410 роками, проте самі повісті написані набагато раніше - це випливає, зокрема, з того, що уривки їх збереглися в рукописах XIII століття. Особливо бурхливі суперечки розгорнулися навколо датування Чотирьох гілок. Івор Вільямс запропонував дату до 1100 року, ґрунтуючись на історичних та лінгвістичних даних. Навпаки, Сондерс Льюїс відстоював кінець XII століття. Т.М. Чарлз-Едвардз в 1970-му році вказав, що історичні аргументи обох досить слабкі, а з мовної точки зору, на його думку, найкраще підходила дата в XI столітті. Патрік Сімс-Вільямс, провівши ретельне лінгвістичне дослідження, датував Чотири гілки часом між 1060 і 1200 роком. Ендрю Бриз припустив, що їх автором була жінка, Гвенлліант вверх Гріфід, з княжого роду Гвінед, що жила приблизно з 1090 до 1137 р.

Важливість цих дискусій полягає в тому, що якщо Чотири гілки були створені до появи «Історії королів Британії» Гальфрида Монмутського (приблизно 1136), яка сформувала середньовічну артурівську традицію, то їхня цінність для розуміння автентичної традиції Уельсу різко зростає; при цьому загальновизнано, що «Кілхух і Олвен», безсумнівно, багато в чому перегукується з догальфридовською традицією.

Перший переклад «Мабіногіон» на англійську мову здійснила леді Шарлотта Гест; правда, в перекладах її безліч неточностей, а частину епізодів вона опустила як аморальні. Існують також переклади Джеффрі Гантца та Патріка Форда (не у всьому точні) і братів Джонс (досить ретельний, але архаїчний за мовою). Останній за часом науковий переклад тексту на англійську мову, з докладним коментарем, належить Шонед Девіс (2007).

Російською мовою ці повісті перекладалися двічі: Л. Володарською з англійського перекладу леді Гест (Кельты. Валлийские сказания. Мабиногион. М., 2000) і В. Ерліхманом безпосередньо з валлійської (Мабиногион. М., 1995; 2002).