Майк Тайсон

Свою кар'єру почав 6 березня 1985 року виграним боєм з Гектором Мерцедесом. Перших 19 поєдинків закінчив достроково. 12 з них — нокаутом у першому раунді. Він об'єднав пояси різних боксерських організацій другої половини 80-х і став беззаперечним чемпіоном світу. Тайсон став «спадковим чемпіоном» перемігши Майкла Спрінкса на 91-й секунді бою. Тайсон втратив своє звання в 42-му бою проти Бастера Дугласа 11 лютого 1990 року в Токіо, Японія, програвши нокаутом у 10-му раунді.

1992 року Тайсона засудили за зґвалтування Дезері Вашингтон, котра до цього щонайменше один раз висунула неправдиве звинувачення у зґвалтуванні.[3] Боксер мав провести 6 років у в'язниці, але його звільнили через три. 1995 року після ув'язнення повернувся в професійний бокс, провів серію боїв і повернув частину чемпіонських звань, але втратив їх у бою з Евандером Холіфілдом.

22 листопада 1986 завоював звання чемпіона світу у надважкій ваговій категорії за версією WBC, коли суддя проголосив технічний нокаут.

7 березня 1987 перемігши за очками (120–106, 119–107, 119–107) Джеймса Сміта, отримав пояс чемпіона світу версії WBA.

1 серпня 1987 Майк став першим боксером, який володів трьома поясами у надважкій категорії. Пояс версії IBF забрав після перемоги за очками (118–113, 119–111, 117–112) над Тоні Такером.

Абсолютний чемпіон світу, який об'єднав звання трьох головних боксерських організацій, отримав прізвисько Залізний Майк та Кід Динаміт, тому що більшість своїх боїв закінчував вже в першому раунді.

11 лютого 1990 року зазнав своєї першої поразки та втратив всі чемпіонські пояси. У десятому раунді Джеймс Бастер Дуглас послав Залізного Майка в нокаут.

16 березня 1996 року після технічного нокауту у 3 раунді в бою з Франком Бруно повернув собі пояс WBC. 7 вересня того ж року відібрав пояс WBA у Брусо Селдона (технічним нокаутом у першому ж раунді).

9 листопада 1996 року не зміг захистити здобутий пояс WBA у бою з Евандером Холіфілдом (технічний нокаут в 11 раунді).

28 червня 1997 відбувся реванш, але поєдинок знову закінчився перемогою Холіфілда через дискваліфікацію Тайсона — у третьому раунді у відповідь на удари Холіфілда головою Тайсон відкусив йому шматок вуха.

5 лютого 1999 засуджений на рік тюрми за побиття двох людей, автомобіль котрих зіткнувся з автомобілем Тайсона. Боксер відсидів 3 з половиною місяці.

20 жовтня 2000 року відбувся бій з Анджеєм Ґолотою. Після другого раунду поляк відмовився продовжувати бій і суддя проголосив технічний нокаут. Однак пізніше комісія вирішила визнати поєдинок недійсним, приводом для цього стала виявлена у крові Тайсона марихуана.

8 червня 2002 отримав шанс битися водночас за три пояси чемпіона світу (WBC IBF IBO). Та їх володар — Леннокс Льюїс — послав Тайсона в нокаут у 8 раунді.

3 серпня 2003 року Майк Тайсон оголосив себе банкрутом та звернувся з судовим позовом на 100 млн доларів проти свого промоутера Дона Кінга.

Тайсон закінчив боксерську кар'єру у 2005 році після двох поразок поспіль — від Денні Вільямса (нокаутом) і Кевіна МакБрайда (технічним нокаутом).

Тайсон увійшов в історію завдяки своєму боксерському таланту (неймовірна швидкість, реакція і величезна сила удару), а також завдяки стилю «звіра», як на рингу, так і поза ним. Агресивний боксер на рингу та скандальна особистість за його межами, завжди привертав до себе увагу. Попри нечемну, а іноді й жорстоку поведінку поза рингом (численні правопорушення, судові процеси і різного характеру скандали), а також попри жорстоке й безжалісне ведення бою в рингу, Майком Тайсоном захоплювалися мільйони фанатів. Як правило Тайсон вигравав поєдинок ще до його початку, завдяки психологічному тиску на супротивника і повній відсутності страху^{[джерело?]}.

Мав три кримінальні вироки в 1992, 1998 і 2008 роках (останній — умовно), також відбував покарання у дитячих колоніях.

Був тричі одружений (останній раз в 2009), батьком сімох дітей (чотирирічна дочка трагічно загинула в 2009). 25 січня 2011 р. 44-річний Майк Тайсон став батьком увосьме. Його дружина 32-річна Лакія Спайсер народила сина.[4]

Взяв участь у написанні сценарію до автобіографічного фільму «Тайсон» (1995), а також знявся у двох документальних фільмах «По той бік слави» (2003) і «Майк Тайсон» (2009). З'явився також у фільмах «Похмілля у Вегасі» (2009) і Похмілля-2: з Вегаса до Бангкока (2011) та в комедійному телесеріалі «Як я зустрів вашу маму» (8-й сезон, 16-та серія) (2013), в яких зіграв самого себе. У 2015 знявся у фільмі Іп Ман 3 у ролі Френка.

За власними словами, Тайсон був залежний від наркотиків більшу частину своєї спортивної кар'єри.[5] Для успішного проходження допінг-тестів він використовував штучний пеніс[6].

Із 2009 року по 2013 року був веганом.[8] В інтерв'ю у 2013 році розповів, що був веганом 4 роки, але потім почав їсти курятину, в той же час повідомив, що червоне м'ясо він не їсть.[9]

• Кас Д’Амато
• Дон Кінг
• Леннокс Льюїс
• Евандер Холіфілд
• Віталій Кличко
• Володимир Кличко

• Майк Тайсон, фан-сайт: tyson-video.ru (рос.)
• Майк Та́йсон у BoxRec.com (англ.)