Манірність

Манірність — особлива психомоторна поведінка, яка стосується характерологічних рис особистості. Вона проявляється понад вишуканістю. Для цього прояву характерно — різна ступінь загостреності однієї з або всіх емоцій (манер, жестів, міміки, вимови). Це часто химерні, спотворені, витіюваті рухи, які здаються безглуздими. Також іноді спостерігається відсутність простоти в поведінці. Перебільшення цього ставлення є ознакою деяких психотичних станів і присутнє при кататонічній шизофренії[1]. Однак манірність також є діагностичним критерієм синдрому раннього дитячого аутизму.

	Під манерністю розуміється форма вираження, яка мовно виявляється в неприродній мовної техніці з перебільшеною, цілеспрямованої артикуляцією, ексцентричним вибором слів і поширеним виразом (також званою «неприродною мовою») в поведінці у вигляді відносин і химерних заумних поз або рухів. Якщо порушений вираз обличчя, кажуть також про гримасі Оригінальний текст (нім.) Unter Manierismus versteht man [auch] eine Ausdrucksform, die sich sprachlich in einer unnatürlichen Sprachtechnik mit übertriebener, gezielter Artikulation, verschrobener Wortwahl und gespreizter Ausdrucksweise zeigt (auch „Stelzensprache“ genannt), im Verhalten als Attitüden und bizarr-abstruse Haltungen oder Bewegungsabläufe. Wenn die Mimik betroffen ist, spricht man auch von Grimassieren
— Klaus Lieb, Sabiene Frauenknecht, Stefan Brunnhuber: Intensivkurs Psychiatrie und Psychotherapie. 8 Auflage. Elsevier, Urban & Fischer, München, ISBN 978-3-437-42528-8, S. TBD.