Марокканський похід (1574)
Марокка́нський по́хід — військова експедиція португальського короля Себаштіана до Марокканського султанату, що відбулася влітку—восени 1574 року. Була організована спонтанно, без належної підготовки. Завершилася безрезультатно: португальці не змогли повернути свої позиції в Північній Африці.
Марокканський похід | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
Португальсько-марокканські війни | |||||||
| |||||||
Сторони | |||||||
Португалія |
Марокко | ||||||
Командувачі | |||||||
Себаштіан | Мухаммад ІІ | ||||||
Втрати | |||||||
невідомо | невідомо |
Історія
Португальський король Себаштіан планував продовжити політику експансії в Північній Африці, започатковану його попередниками. Влітку 1574 року він призначив губернатором Танжеру в Марокко кратуського пріора Антоніу. Останній виїхав з Португалії на місце призначення в червні того ж року. Через місяць, в серпні 1574 року, король по морю дістався з Кашкайша до південної провінції Алгарве. Перебуваючи у Лагуші, він написав своїй бабі-королеві Катерині й дядькові-кардиналу Енріке, що збирається вирушити до Африки й призначає своїм регентом дядька-кардинала[1].
Себаштіан розіслав листи до португальської шляхти і міщанства, наказуючи збирати війська та коней для Мароканського походу. Місце збору була обрана Тавіра. Частина шляхтичів делегувала свої загони, проте більшість не встигла провести мобілізацію через раптовість королівських розпоряджень[1].
Тим часом, не чекаючи на прибуття військ, Себаштіан зі своїм двором покинув Алгарве й морем дістався Сеути у Північній Африці. Оскільки марокканська армія не з’являлася, король зайнявся полюваннями в околицях міста. Коли ж перші загони вояків прибули, Себаштіан рушив до Танжера. Там він звільнив губернатора Антоніу за те, що той займав вичікувальну позицію — чекав на короля і не вступав у бій із маврами, хоча й бачив їхні сили[1].
Марокканський похід Себаштіана був недбало підготовлений. Король не мав чіткої стратегії й цілей кампанії, покладався на ініціативу молодої і запальної шляхти, шукав нагоди здобути слави у битві ніж можливості виграти війну. Він відсторонив від командування усіх, хто робив йому зауваження чи давав обережні поради[1].
З наближенням зими північно-африканські порти ставали небезпечними для суден. Тому мірандський єпископ, що брав участь в експедиції, набрався мужності заявити на проповіді, що в португальців мало сил проводити цей Марокканський похід і що найрозумніше для них було б повернутися на батьківщину. Це розлютило Себаштіана, який безуспішно спробував позбавити єпископа посади[1].
Баба-королева Катерина так само хотіла повернути свого войовничого онука до Португалії. Вона постійно слала Себаштіану листи, а також намагалася вплинути на нього через дядька, кастильського короля Філіпа ІІ. Умовляння не діяли, тому Катерина заявила, що сама вирушить до Африки, щоб забрати онука або померти. Врешті-решт, король Філіп ІІ відмовився продавати своєму португальському небожу коней і провіант[1].
Під тиском обставин і родичів Себаштіан вирішив повернутися до Португалії. Похід завершився безславно і безрезультатно. Ніби виправдовуючи свій безпорадний задум, король написав довжелезний звіт про кампанію, сповнений розгубленості й марнославства[1].
Примітки
- Livermore 1947:256.
Джерела
- Sebastião I. O Desejado Portugal: diccionario historico, chorographico, heraldico, biographico, bibliographico, numismatico e artistico / E. Pereira, G. Rodrigues. — Lisboa : J. Romano Torres, 1912. — Vol. VI. — P. 778-782.
- Livermore H.V. History of Portugal. Cambridge: University Press, 1947.
- Livermore H.V. A New History of Portugal. Cambridge: University Press, 1969.
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Марокканський похід (1574)