Матенго

Проживають на узвишші Матенго, на південний схід і схід від озера Ньяса у південній Танзанії, адміністративно це район Мбінґа регіону Рувума.

Станом на 2009 рік представників народу матенго — 271 тисяча осіб[1].

Розмовляють мовою кіматенго (чіматенго), що є неписемною. Серед молоді все популярнішою стає суахілі.

За релігією переважно християни.

Територія, де історично проживали люди матенго, ще до 1750 року була завойована загонами народу нгоні, що прийшли з району Дезда сучасної Малаві[2][3][4], що змусило матенго посунутись далі в гірські райони навколо Літембо[5], чимало хто зайняв лісисті райони північного сходу району.

У ході тиску з боку нгоні матенго виробили систему ієрархічної влади на чолі з верховним вождем, якому підпорядковувались 3 місцеві вожді[3], що лишалась незмінною й дієвою протягом усього колоніального періоду майже до проголошення незалежності Танганьїки (1961). Традиційною ж основою суспільства матенго була патронімна община кілау (Kilau).

У 1920-х роках у районі Мбінґа сином колишнього вождя Йогані Хрисостомусом Макіта Каюні (Yohani Chrisostomus Makita Kayuni) було запроваджено вирощування кави, щоб уможливити сплату податків колоніальній адміністрації[6], що з часом призвело до відносного благополуччя матенго.

Наприкінці 1960-х у зв'язку зі значним зростанням населення в регіоні був відчутний брак земельних і продуктових ресурсів, що призвело до міграційних процесів, а саме до переселення багатьох матенго на схід району і заснування нових поселень для сезонної обробки землі.

За сучасності (з 1960-х років) люди матенго, як і представники інших невеликих танзанійських етносів зазнають впливів суахілізації[3][4].

Люди матенго населяють південні нагір'я Танзанії — гірський район, висоти якого коливаються між 900 і 2 000 метрами над рівнем моря. Ділянки, нижче за 1 400 м є переважно відкритими лісами, відомими як міомбо, з щільною концентрацією дерев Caesalpiniaceae. Клімат є типово прохолодним, з пересічною річною температурою 18 °C й відносно вологим, з середньорічним рівнем опадів на рівні 1000 мм[7].

Традиційний спосіб обробки землі у матенго носить назву інґоло/нґоло (Ingolo/Ngolo)[5]. Протягом останніх 100 років матенго створили іноваційний метод господарювання на землі на крутих пагорбах, риючи ями на узвишшях і крутосхилах з метою запобігти вимиваню землі під час дощів, а значить попередити ерозію ґрунтів і захистити плодючий шар землі для наступних господарських сезонів[5][8].

Основні сільськогосподарські культури, які вирощують матенго цим способом, відомим як «ямкова культивація матенго» — кукурудза, бобові, батат, банани, касава (матенго називають її кібаґу/kibagu) і кава, що має товарне значення, у менших кількостях також огірки, капуста. Така землеобробка починається відразу після дощового сезону у березні й включає щодворічну ротацію висаджуваних культур[7][9].

Завдяки унікальному клімату район проживання матенго — Мбінґа став одним з головних, де вирощується кава у Танзанії, одна з експортних культур країни. У часи побудови планової економіки в Танзанії за виробництво кави в цьому районі відповідав Союз кооперації Мбінґи (Mbinga Cooperation Union), що в 1993 році у зв'язку з економічною лібералізацією збанкрутував, не витримавши конкуренції з фермерами-приватниками[7].

Суспільство матенго — патрилінійне й полігамне. У володінні сімейства зазвичай невелика земельна ділянка на пагорбі з прилеглим струмком для іригації, що називається нтумбо (ntumbo). Одружені жінки орендують нтумбо у свого свекра і, як правило, вирощують продукцію для внутрішнього споживання (маїс, банани), а для отримання власних прибутків можуть тримати худобу та свиней. Тоді як чоловіки зайняті виключно вирощуванням товарної кави для забезпечення сімейного благополуччя[9].

Збірка казок матенго Джозефа Мбеле (1999)

Матенго живуть у однокімнатних житлах джіко (jiko), які правлять і за кухню, і за їдальню, і за гостьову. Щоденна дієта в матенго, як у більшості народів регіону, — угалі, що є круто звареною кукурудзяною кашею, яка присмачена м'ясом або рибою[10].

Музичні смаки в матенго змінились під дією цивілізації, у горах традиційно влаштовуються танці[11]; зберігається усний фольклор. Відомий представник народу матенго Джозеф Мбеле, крім досягнень у галузі суахілійських студій, є також упорядником записаних ним від родичів казок народу матенго[12].

• Simons, Gary F. and Charles D. Fennig (eds.). 2018. Ethnologue: Languages of the World (вид. 21). Dallas, Texas: SIL International. Online version: Matengo. A language of Tanzania, архів оригіналу: (англ.)
• Kurosaki Ryugo, Multiple uses of small-scale valley bottom land: case study of the Matengo in southern Tanzania // African Study Monographs (March 2007), Suppl. 36, 19–38 (англ.)
• R.Y.M. Kangalawe and J.G. Lyimo. Local knowledge and its role in sustainable agriculture in the southern highlands of Tanzania, с. 258, на «Google Books» in Calvin Nhira, Alfred Mapiki, Patrick Rankhumise (eds). Land and Water Management in Southern Africa: Towards Sustainable Agriculture. African Books Collective, 2008, 668 стор. ISBN 0-7983-0214-3 (англ.)
• Матенго у David Lawrence. Tanzania: The Land, Its People and Contemporary Life, с. 112, на «Google Books». New Africa Press, 2009, 230 стоp. (англ.)