Матіас Зурбріґґен

Матіас Зурбріґґен, 1902

Матіас Зурбріґґен народився у 1856 році в Саас-Фе. Його батько був шевцем. У віці чотирнадцяти років, Матіас Зурбріґґен покинув свою родину і працював різноробом. Працював конюхом, у млині.

В середині 1880-х років Маттіас прийняв рішення стати гірським гідом. Не маючи спочатку ніякого гірського досвіду, він самостійно придбав всі необхідні навички і почав працювати з клієнтами в Альпах, зробивши ряд серйозних сходжень. У 1887 році він, супроводжуючи англійського альпініста Оскара Еккенштейна, зробив перше сходження на Дюрренгорн по південно-західному гребеню, перше сходження і траверс вершини Штеккнадельгорн, перше наскрізне проходження перевалу Надельгорн між вершинами Ленцшпітце (4294 м) і Надельгорн (4327 м)[1].

Потім він виконує ряд сходжень у гори Монте-Роза і Матергорн, з Емілем-Рейєм. Його перша експедиція відбулась до Каракоруму в 1892 році, разом з Вільямом Мартіном Конвеєм і Оскаром Еккенштейном.

1894 року він поїхав досліджувати Нову Зеландію. 14 березня 1895 року Зурбріґґен зробив перше сходження на гору Кука. 1897 року вирушає в Анди, з експедицією на чолі з Едвардом Фіцджеральдом, для того, щоб підкорити вершину Аконкаґуа. 14 січня 1897 року Матіас Зурбріґґен найвища вершина Америки Аконкаґуа була підкорена. Під час тієї ж експедиції Зурбріґґен зробив перше сходження на вершину Тупунґато з англійцем Стюартом Вінесом[2].

Перевал Монте Моро, пам'ятна дошка Матіасу Зурбріґґену

У 1899 році, він був найнятий подружжя Буллок-Воркмен для вивчення льодовика Балторо. У 1900 році він взяв участь в експедиції на Тянь-Шань а у 1902 році він супроводжував подружжя Буллок-Воркмен у Гімалаях. У 1906 році він ще відвідав гори Монте-Роза, а потім закінчив з альпінізмом.

З 1906 року Матіас Зурбріґґен жив як волоцюга, страждав від алкоголізму. Матіас Зурбріґґен вчинив самогубство 21 червня 1917 року — він був знайдений повішеним у Женеві[3].

• 1887 — сходження на Дюрренгорн (4035 м);
• 1887 — сходження на Штеккнадельгорн (4241 м);
• 1892 — сходження на пік Піонер (6890 м) — допоміжний пік гори Балторо-Кангрі;
• 1894 — перше сходження на гору Сефтон (3151 м);
• 1895 — перше сходження на гору Тасман (3498 м);
• 1895 — перше сходження соло на гору Кука (3724 м);
• 1896 — Монте-Роза (4634 м);
• 1897 — перше сходження на Аконкаґуа (6962 м), 14 лютого 1897;
• 1897 — Тупунґато (6570 м), 12 квітня 1897;
• 1899 — Косер-Ґунге (6401 м);

Матіас Зурбріґґен був визнаний багатьма своїми сучасниками і альпіністами наступних поколінь одним з кращих гірських гідів свого часу. Його цінували за ретельність і педантичність при підготовці маршрутів, здатність орієнтуватися і знаходити маршрут в важкодоступній місцевості, почуття впевненості та здатності приймати швидкі та правильні рішення там, де це було необхідно. Він вважав, що існує маршрут на будь-яку вершину. Його завзятість, в поєднанні з відмінною фізичною підготовкою, дозволило йому зробити ряд складних і знаменитих сходжень по всьому світу[3]. Матіас Зурбріґґен був поміщений в список 10 кращих гірських гідів всіх часів за версією «The Mountain Encyclopedia»[4].

На честь Маттіаса Зурбріґґена були названі кілька географічних об'єктів по всьому світу: перевал «Зурбріґґен» між вершинами Людвігсгеге і Шварцгорн в Пеннінських Альпах в масиві Монте-Роза, гребінь «Зурбріґґен» в Новій Зеландії і вершина «Церро-Зурбріґґен» в Аргентині[3].

• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Матіас Зурбріґґен
• Матіас Зурбріґґен. Життєпис(нім.)