Медицина інків

У Тауантінсую стан здоров'я жителів був державною справою. Імперія була зацікавлена в тому, щоб її пурехи, які могли бути селянами, вояками, ремісниками, часкі, мали гарне здоров'я.

Основною причиною низки захворювань, на думку інків, був гріх, скоєний хворим. Ось чому в імперії інків лікуванням також займалися ті, — кому були підвладні надприродні сили, хто боровся з гріхом, тобто жерці. Здоров'я знаті і самого владики оберігали жерці-лікарі з числа амаута, про здоров'я народу пеклувалися служителі культу нижньої ланки — травники і знахарі. Якщо хворів імператор, то за його здоров'яла молилася уся держава.

Інкські лікарі («ампікамайоки») вельми своєрідним способом обробляли ранки, що залишилися після деяких операцій: вони прикладали до ранки двох надзвичайно великих місцевих мурашок, притискали їх, після чого ці мурахи вгризалися один в одного своїми величезними щелепами. Лікарі відривали головки мурах і заліплювали цими головками рану. Інкські лікарі займалися також кровопусканням, вправлением вивихнутих суглобів, розкривали гнійники тощо. Через кровопускання очищення організму. Кров пускали з рук і ніг, а в залежності від захворювання, розкривали ту вену, яка перебувала найближче до хворого місця.

Інкські лікарі знали, що параліч, наступавший в результаті пошкодження черепа, був викликаний тим, що роздроблення черепні кістки тиснули на мозкову тканину. Тому вони й намагалися усунути у своїх пацієнтів залишки пошкодженої черепної коробки. Обстеження знайдених археологами трепануваних черепів, розпочате в XIX ст. французьким антропологом П'єром Полем Брока, показало, що пацієнти після цієї вкрай важкої операції залишалися в живих. Брока виявив на місці отвору в черепі сліди регенераційних кісткових змін. Нерідко після операції трепанації отвори в черепі зашпаровувалися срібними дисками або ж шкірочкою гарбуза-горлянки.

Хірурги також здійснювали ампутації кінцівок. Ці операції здійснювали переважно у низинних та прибережних провінціях імперії. Тут водився хробак Eremia analoga, що дуже часто вгризався в стопи або під нігті і відкладав там яєчка. Ці хробачки завдавали людям такі нестерпно страшні болі в нижніх кінцівках, що лікареві не залишалося нічого іншого, як ампутувати пацієнтові хвору ногу.

Особливу увагу приділяли лікуваню зубів. Хроніст Інка Ґарсіласо де ла Веґа докладно описав, що робили інки, щоб зберегти в ідеальному стані свої зуби. Він сам двічі, як того вимагало лікування, піддався цій болісній процедурі, яка зберегла йому зуби до кінця життя. Лікування полягало в тому, що до ясен прикладався розігрітий на вогні шматок кореня, на якому сік буквально кипів. Десни бували спалені, але результат виправдовував страждання пацієнта. Описавши цей технічний прийом, хроніст не повідомив корінь якої рослини використовували інкські лікарі. Також існував дієвий засіб лікування зубного болю за допомогою соку рослини Acmella Oleracea, на основі якого у 2012 році створено ефективний гель-анестетик[1].

Лікування відбувалося також за допомогою використання лікарських рослин. Особливе поширення мала «кіна-кіна» (сьогодні відомий як перуанський бальзам), що отримується з місцевого бальзамового дерева такої ж назви кіна-кіна. Як лікування малярії (в інків — «хвороба, що чергується») медики Тауантінсую використовували хінін, що отримували з хінного дерева. Лікари з допомогою трави matecllu (Hidrocotile alcherailloides) за кілька сеансів знімали більмо з хворого ока, також рятували людей, що заразилися трупною отрутою.

Трава котячий кіготь (Uncaria tomentosa, перуанська тропічна ліана) використовувалася як протизапальний, протираковий засіб, цінувалися її антиоксидантні й антимутагенні властивості.

Додатково лікарі використовували трав'яні припарки для накладення безпосередньо на уражені ділянки, на підошви ніг (при сильній втоми), які вкривали ватяними або вовняними тканинами, в залежності від проблеми.

Народні цілителі у інків користувалися прийомами, відомими до тепер в областях індіанської Америки. Так, вони довго висмоктували щось з тіла пацієнта, поки їм не вдавалося висмоктати джерело хвороби: змію, різних хробаків, павуків, маленьких ящірок або камінь якогось особливо яскравого кольору.

Поряд з лікарями, травниками і знахарями в імперії інків були акушерки, у віданні яких перебувала гінекологія («уачачикок»), якою займалися виключно жінки. Їх обирали акушерками на основі сновидінь, які вони отримували. Гінекологами ставали жінки, які відрізнялися «жіночою силою в цій області», тобто тим, що народили двійнят або трійню і чотирьох дітей. При дворі Сапа Інків в число основних обов'язків цих уачачікок входив регулярний масаж зовнішніх геніталій дружин і наложниць владики. Траву maca (Lepidium peruvianum) використовували як енергетик, афродизіак і для родючості.

Лікування також було тісно пов'язане з магією і релігією. Для деяких захворювань воліли ритуальні і обрядові танці, виконувані перед своїми ідолами (божествами). Ці ж ритуальні й обрядові танці виконувалися під час фестивалів, присвячених їх богам. У танцях брало участь багато жінок та чоловіків, від дітей до людей похилого віку. Люди танцювали протягом кількох годин у пошуках здоров'я. У випадках депресій пацієнтами займалися музиканти і співаки (в сучасному розумінні — музикотерапія).

Інки застосовували своєрідний клістер — трубку, наповнену рідиною, в один з кінців якої лікар дув приблизно таким же чином, яким індіанці джунглів дмуть в духову рушницю. Це єдиний інструмент інкських «терапевтів», про який відомо на сьогодні.

Більше відомо про хірургічні інструменти інкських лікарів. До числа цих хірургічних інструментів відносилися бронзові скальпелі різного розміру, пінцети, голки, дужки, бронзові ножі «туми», що нагадували за своєю формою кухонний ніж-січку, а також затискачі, за допомогою яких місцеві інкські лікарі перетягували вени, щоб зупинити кровотечу. Ланцетом служив кам'яний наконечник, який вставляли в розщеплену паличку і зав'язували, щоб він не випадав.

За допомогою особливого вістря з обсидіану медики робили свою найскладнішу операцію — трепанацію черепа. В Перу було виявлено більше 10 тисяч черепів, розкритих інкськими лікарями.

Медикам доводилося застосовувати засоби для одурманення хворого або принаймні місцевого знеболювання (локальна анестезія). Інкські лікарі, насамперед хірурги, застосовували коку як дуже ефективний знеболюючий засіб.

До числа наркотиків-анастетиків відносився дурман (з роду Datura stramonium), з якого і сучасна медицина отримує широко поширений атропін, також «айя уакак» (Banisteria caapi) з району сучасної перуанської Амазонки. З останнього отримували три різні алкалоїди, зокрема «уільку» (Piphtadenia colubrina). Насіння уількі подрібнювали в порошок й нюхали.

Лікарі розрізнялися за спеціалізацією: «Hampa-camayoc», травники (також виконували функції фармацевтів), спеціалізувалися на лікарських рослинах (були експертами за лікувальними властивостями рослин, коренів, квітів, фруктів і цілющих трав, свіжих або сушених, а також деяких мінералів); «Sancoyoc» — цілителі, які, як вважали, володіли магічною силою; «Sirkak» були фахівцями з хірургічним проблем, травм і поранень; «Macsa» лікували за допомогою пожертви тварин; «Sayac» — використовували кукурудзяні зерна.

• Galgiano, J A La medicma popular y la coca en el Peru un anahsis histonco de actitudes‑In «America indigena» Mexico, 1978, vol 38, № 4, 789‑805
• Historia Universal. Editorial Planeta De Agostini, S.A. España, 2001.
• Carlos Rivera Williams. Historia de la Medicina y Cirugia en America. Aztecas e Incas (Parte II) // Rev Med Hondur 2007; 75: 206—211.
• Hugo A. Dejo Bust os. Apuntes de salud y medicina del Perú antiguo. Antolog a. Impreso en Perú — Printed in Peru, 2008: 287 p.