Мерані

Мéрані — в стародавніх грузинських оповідях — чарівний кінь.

За переказами, Мéрані був крилатим вороним конем, що обганяє вітер. Він допомагав героєві здійснювати подвиги. Як і споріднений йому персонаж грецької міфології Пегас, Мéрані виступає алегорією творчого натхнення.

Мéрані

Мерані мій мчить без доріг, без троп і стежок мчить;
За мною, крякаючи вслід, злоокий крук летить.
Мерані мій, скачи вперед у простори безмежні,
Віддай вітрам думки мої, схвильовані й бентежні!

Вітри поборюй, води розтинай, злітай над кручі й скелі
кам'яні,
Несись вперед, щоб, нетерплячий, я прикоротив своїх мандрівок дні!
Не крийсь від бурі, спеки і сльоти, літавцю мій, мій коню невгамовний,
Не вболівай, що зморений, без сил, покине твій їздець саможертовний!
Нехай навік покину рідний край, нехай покину друзів і сім'ю,
Нехай ніколи не побачу більш солодкомовну дівчину свою,
Де стріну ніч, хай там і розсвіте, хай там, як рідну, пригорну землицю,
Лише зіркам, супутникам своїм, повім душі моєї таємницю.

Хай жар любові й зойк душі пірнуть в морську глибінь,
Нехай поглине їх краса і шал твоїх стремлінь.
Мерані мій, скачи вперед у простори безмежні,
Віддай вітрам думки мої, схвильовані й бентежні!

Хай не знайду між предківських могил в землі вітчизни схову я собі,
Хай та, яку я серцем покохав, на мене сліз не зронить у журбі.
Мені могилу буде рити крук між трав колючих, у пустельнім полі,
І порох, збитий вихором рвучким, мої кістки вкриватиме поволі.

І замість сліз коханої роса впаде з небес на груди мертвяка,
І пролунає в похоронний час не плач рідні, а клекіт коршака.
Мерані мій, неси мене вперед, за грані долі мчи в прекраснім шалі!
Якщо і досі долі не скоривсь, то вершник твій не скориться й надалі!

Хай, гнаний долею, я вмру, самотній мандрівник,
Але її разючу сталь я зневажати звик.
Мерані мій, скачи вперед у простори безмежні,
Віддай вітрам думки мої, схвильовані й бентежні!

Так, ці пори?ви гордої душі безплідно й марно в світі не минуть.
Мерані мій, лишиться на землі протоптана тобою, трудна путь,
І після мене послідовник мій вже легше пройде ці тяжкі дороги
І, не жахнувшись, пронесе його крізь чорну долю огир прудконогий.

Мерані мій мчить без доріг, без троп і стежок мчить;
За мною, крякаючи вслід, злоокий крук летить,
Мерані мій, скачи вперед у простори безмежні,
Віддай вітрам думки мої, схвильовані й бентежні!

1842 Ніколоз Бараташвілі Поезії

Перекладач: Микола Бажан Джерело: З книги: Микола Бажан. Твори у чотирьох томах. Том ІІІ. Переклади. К.:Дніпро, 1975