Михалевич Андрій Сергійович
Андрі́й Сергі́йович Михале́вич (1919 (інколи 1918) — 1951) — український повстанець, заступник провідника та референт СБ Ковельського окружного проводу ОУН, лицар Срібного Хреста Бойової Заслуги (посмертно).
| Андрій Михалевич | |
|---|---|
 | |
 Курінний УПА | |
| Загальна інформація | |
| Народження |
1919 хутір Хочете села Замшани |
| Смерть |
8 грудня 1951 Нові Червища |
| Псевдо | «Кос», «Денис», «13» |
| Військова служба | |
| Приналежність |
 Українська держава (1941) |
| Вид ЗС |
 УПА ОУНР |
| Формування | УПА-Північ |
| Нагороди та відзнаки | |
 | |
Життєпис
Народився 1919 року на хуторі Хочете села Замшани (сучасний Ратнівський район Волинської області). Закінчив школу у рідному селі, продовжив навчання у Ковельській школі лісового господарства, під час навчання потрапив до ОУН. 1938 року брав участь у маніфестації молоді Ковеля — з нагоди загибелі провідника ОУН Євгена Коновальця. 1939 року очолив Седлищанський районний провід ОУН (імовірно під псевдо «Денис»). Цього часу сім'я Михалевичів зазнала переслідувань від радянських активістів — вони підпалили господарські будівлі і хліви; Андрій з батьком встигли відкрити хліви та випустити худобу.
1940 року мобілізований до Червоної армії, у червні 1941-го здався в полон німцям, з часом був звільнений. Працював лісником, 1942 року перейшов на нелегальне становище; референт СБ Седлищанського районного проводу ОУН.
Керував засідками на автошляху Ковель-Брест, командир сотні УПА, котра діяла переважно в селах: Замшани, Велимче, Датинь (Ратнівський район), Синове, Соколище, Буцинь (Старовижівський район).
З листопада 1943 року — командир куреня УПА; керівник Старовижівського надрайонового проводу ОУН.
У 1945 році керував боївкою ОУН у Старовижівському районі. Від 1946 року — провідник Старовижівського районного проводу ОУН, протягом травня 1946-березня 1947-го очолював Старовижівський районний провід ОУН, в квітні-серпні 1947-го — Старовижівський надрайонний провід ОУН (Старовижівський і Ратнівський райони). Від осені 1947-го до 1948 року — керівник проводу надрайону (закодована назва «Балка», за неповними даними до цього надрайону входили Старовижівський і Ратнівський райони, а з вересня 1947-го приєднано Головенський, Заболотянський, Любомльський і Шацький райони). Цього часу у керівника проводу надрайону «Балка» з'явилося псевдо «13».
З 1949 року — заступник провідника та референт служби безпеки Ковельського окружного проводу ОУН.
Загинув 8 грудня 1951 року зі своїм охоронцем «Ярославом» у криївці біля села Ново-Червище Камінь-Каширського району — внаслідок спецоперації органів радянської держбезпеки.
Його батько — Сергій Йосипович Михалевич, був виселений на спецпоселення 1946 року до Удмуртської АРСР. Були заведені кримінальні справи на його діда Йосипа Даниловича (1860 р.н.), батька Сергія Йосиповича (1890 р.н.), матір Мотрю Терентіївну (1895 р.н.), сестер Юхимію (1931 р.н.) й Анастасію (1938 р.н.), брата Григорія (1936 р.н.).
Родина Михалевичів реабілітована Прокуратурою Волинської області 1993 року. Того ж року реабілітовано його дружину — Наталію Яківну (1920 р.н.) та її сестру Ольгу (1929 р.н.); (Наталія Яківна та її сестри Ольга й Марія були членкинями ОУН). Радянська влада 1946 року вислала на 25 років до виправно-трудових таборів Наталію, сестру Ольгу — 1948-го. Сестра Марія (1925 р.н.) — членкиня ОУН «Веселка» від 1942-го, загинула 1949 року.
Марія-«Веселка» вийшла заміж за кущового провідника ОУН Старовижівського району Степана Калачука; перебували в підпіллі за завданням ОУН. Степан Калачук-«Панас» загинув 1948 року (чи 1951-го).
2008 року Рівненською обласною організацією Всеукраїнського братства вояків ОУН-УПА до Національного музею історії України в Другій світовій війні передано бідон з архівом «Коса» — Андрія Михалевича.
Нагороди
- Посмертно нагороджений Срібним хрестом заслуги (постанова УГВР від 15 червня 1952 року).
У грудні 2017-го нагороду, якої удостоєний Андрій Михалевич, отримав його племінник — Віталій Михалевич, із села Замшан Ратнівського району.
