Мова тварин
Мова тварин — набір символів та жестів, які складають основу спілкування тварин, сукупність конкретних сигналів — звукових, нюхових, зорових і т. д., які діють в даній ситуації і мимоволі відображають стан тварини в даний конкретний момент . Мова тварин уроджена. Вчитися її тварині не доводиться. Якщо курча вилупилося в ізоляції, то й воно володіє «словниковим запасом», який слід мати курці або півневі. У спілкуванні тварин можна знайти низку особливостей, характерних для мовного спілкування людини. Наприклад, сигнали, що використовує людина при спілкуванні, вельми довільні, оскільки за своїми фізичними особливостями вони не схожі на ті характеристики навколишнього світу, які вони позначають. Тварини користуються «мовою», так би мовити, не навмисно. Сигнали виражають їх емоційний стан і не призначені для своїх співтоваришів. «Мова» у них — не знаряддя пізнання, а результат роботи органів чуттів. Гусак не повідомляє про небезпеку, а криком заражає зграю своїм переляком.
Мова запахів
Найдавніша з усіх «мов» є мова запахів, адже нею й досі користуються тварини, які раніше за інших з'явилися на Землі. Пахучими речовинами помічають свої дороги мурахи. Бджоли-розвідниці, знайшовши їжу, просочують своїм запахом повітря й навколишні предмети, щоб робочі бджоли могли швидко й безпомилково знайти дорогу до годівниці. У джмеля головне призначення пахучих залоз — подати звістку про себе джмелихам. Величезне значення має запах для зустрічі самців і самок багатьох метеликів, комах, павуків. У ссавців пахучі залози бувають на різних частинах тіла. Ведмеді залишають слід на деревах і камінні кігтями і спиною, у кішок і собак для цієї мети слугує сеча. Мова запахів дуже важлива для багатьох тварин-мисливців. Собака та його родичі знаходять здобич в основному завдяки органам чуття. Відстань, на яку собака може чути запах дичини, передусім залежить від напряму і сили вітру та вологості ґрунту. З диких тварин хорошим чуттям володіють вовк, шакал, лисиця.
Мова звуків
Звуковий код тварин дуже різноманітний. Найчастіше ми чуємо «пташину розмову». Треба розмежовувати пісню птахів і сигнали, які вони подають у різних випадках життя. Звуки можуть мати різне значення залежно від тональності. Наприклад, у свійських гусей звуки «га-га-га» означають заклик іти швидше; «га-га-га-га-га-га» — «затримуємося тут»; коротке уривчасте ґелґотання — сигнал тривоги; голосне ґелґотання, що переходить у тихе, ледь чутне, показує, що птахи задоволені. Розгнівані гуси сичать і витягують шию вперед. Співати птахи навчаються у родичів. Зяблик чи канарка, які виросли на самоті і не чули пісень старших птахів, ніколи не співатимуть правильно.
Мова жестів
Рідко звуковий сигнал тварин не супроводжується якимись жестами. А іноді «німа розмова» зрозуміла і без будь-яких слів. Бджоли-розвідниці передають інформацію танцем: прилетівши до вулика, бджола на сотах робить швидкі колові рухи і водночас крутить черевцем. Якщо корм зовсім близько від вулика, то вона описує криві, близькі до літери О, а коли далі — то схожі на вісімку. Ритм танцю і частота покручувань черевцем дають знати іншим членам сім'ї, чи далеко до корму і чи багато його. Напрямок визначається за кутом нахилу осі описуваної фігури відносно вертикалі. Цей кут відповідає кутові між напрямком на сонце і на джерело корму. Різноманітними є жести, рухи і пози птахів у шлюбний період. Деякі птахи підносять один одному подарунки (рибу, водорості, ягоди, гілочки), що мають символічне значення. При цьому вони набирають найрізноманітніших поз. У мові жестів звірів не останню роль відіграє хвіст. Якщо собака крутить хвостом, значить він задоволений і ніколи в цей час не вкусить. Інша річ, коли хвіст у нього нерухомий і напружений. Наближатися до такого собаки небезпечно. Коли ж собака чимось наляканий, він підгинає хвоста, ніби каже: «Я й так боюся, не чіпай мене».
Мова фарб і вогників
За допомогою кольорів тварини ховаються від ворога, лякають його, маскуються, підкрадаючись до здобичі, «говорять». Найяскравішого забарвлення набирає багато птахів та риб у шлюбний період, хоча однозначного пояснення цьому явищу немає: одні вчені вважають, що яскраве забарвлення самця потрібне, щоб полонити самиць, інші гадають, що це турнірна зброя, яка відлякує суперника, чи просто розпізнавальна ознака. Те, що забарвлення може слугувати «посвідченням особи», незаперечне. Різноманітні світні органи та «ліхтарики» також виконують різні функції — від освітлення для полювання та застереження до запрошення на побачення. У табунах та групах ссавців установлюється біологічно виправдана нерівноправність. Як правило, в такій групі є вожак. Ним буває доросла, дужа й досвідчена тварина, що може постояти за себе рогами, копитами й зубами. Шукаючи для себе кращі кормові угіддя, кращі місця для відпочинку і ночівлі, вони забезпечують таким чином іншим тваринам найкращі умови життя. У диких північних оленів, слонів, вовків вожаком бувають самиці, а в горил, павіанів, диких коней — самці.[3]
Примітки
1. Чайченко Г. М. Зоопсихологія та порівняльна психологія/ Г. М. Чайченко.— К., 1992. 147 с.
2.Етологія (основи поведінки тварин): Підруч. для студ. ВНЗ / О. В. Севериновська, О. Є. Пахомов, В. К. Рибальченко. — Д. : Вид-во ДНУ, 2010. 292 с.
3.Сотская М. Н, Зоопсихологія і порівняльна характеристика / М. Н. Сотсккая.-М: МГУ им. М. В. Ломоносова, 2007. 641 с.