Мода на блискавичник

Передумовою сприяло винайдення Бенджаміном Франкліном блискавкозахисту в середині XVIII століття для захисту дерев'яних конструкцій від масових пожеж у містах, які спричиняли грози. Застосування блискавкозахисту за межами Європи стало широким майже через 50 років[3], однак його експерименти зробили електрику модною темою в європейському суспільстві.[4]

Ілюстрація жінки з капелюхом, обладнаним блискавкозахистом

У 1778 р. Бенджаміном були проведені експерименти, які перевіряли концепцію розміщення блискавичника над головою людини в середині аксесуару для захисту від ударів блискавки.[5] Навколо жіночої шапки була поміщена ткана металева стрічка, а до стрічки прикріплений невеликий ланцюжок зі срібла. Ланцюжок спускався по спині дамської сукні і тягнувся по землі[6]. Електрична енергія від удару блискавки по стрічці, теоретично, повинна рухатися вниз по ланцюгу і в землю, тим самим захищаючи володаря капелюха. Можливий захист, який пропонував цей тип капелюхів, зробив його популярним в Парижі модним трендом у 1778 році[7][8][9], а сам капелюх французькою отримав назву le chapeau paratonnerre («капелюх-блискавичник»)[2] [10].

Чоловіча версія 1778 року капелюха-блискавичника являла собою парасольку з вістрям що стирчало доверху.[11] Металевий ланцюг звисав із стрижня по зовнішній поверхні парасольки та вільно спускався вниз на землю, таким чином забезпечуючи «канал» для блискавки[10]. У французькій мові парасольки з блискавичником називали le parapluie-paratonnerre[10].

Французький лікар і письменник Клод Жан Во Делоне́ (Claude Jean Veau Delaunay) продемонстрував переносний, телескопічний блискавичник, довжиною у 6 метрів, призначений для використання людьми на відкритих територіях, наприклад, фермерами на своїх полях[1].

У жартівливій виставі «Le Palais de Cristal ou les Parisiens à Londres» («Кришталевий палац або парижани в Лондоні»), написаній з нагоди Великої виставки 1851 року Клервілем та Елеонором Тенале де Волебелем (під псевдонімом Жуля Кордьє), є сцена, що представляє варіант капелюха-блискавичника (chapeau paratonnerre) як «китайський винахід»[12].

• Bureaux (1895). Le Photo-journal. Bureaux.
• Camenzind, Hans (1 лютого 2007). Much Ado about Almost Nothing. Hans Camenzind. ISBN 978-0-615-13995-1.
• Clairville; Cordier, Jules (1851). Le Palais de Cristal ou les Parisiens à Londres. Beck. с. 31.
• Dray, Philip (2 серпня 2005). Stealing God's Thunder. Random House Publishing Group. ISBN 978-1-58836-461-6.
• Figuier, Louis (1867). The wonders of science or popular description of modern inventions. Furne, Juvet.
• O'Reilly, James (27 грудня 2011). Travelers' Tales Paris. Travelers' Tales. ISBN 978-1-60952-074-8. «Benjamin Franklin's discovery of atmospheric electricity did not give birth to a new French hairdress, but he was honored with a hat,“le chapeau paratonnerre,” with a little metal chain to attract lightning extending from the back of the hatband.»
• Schiffer, Michael Brian (14 жовтня 2003). Draw the Lightning Down. University of California Press. с. 190. ISBN 978-0-520-23802-2. «Public discussions of lightning conductors in France also took a more whimsical turn. If buildings could be protected from lightning, then why not people as well? In 1778 it was proposed that hats be equipped with lightning conductors. From a metal ring around the hat, a chain would dangle downward dragging on the ground behind the wearer of this most fashionable contrivance of millinery artistry.»
• Société française des électriciens (1936). Bulletin. «En 1778, on voit apparaître à Paris la mode du chapeau paratonnerre pour les femmes; .. = In 1778, the fashion of the lightning rod hat for women appeared in Paris...»
• Wilson, Mitchell A. (1960). American Science and Invention, a Pictorial History: The Fabulous Story of how American Dreamers, Wizards, and Inspired Tinkerers Converted a Wilderness Into the Wonder of the World. Bonanza Books.