Міжнародні інституції

Міжнародні інституції – різновид соціальних інституцій, які діють на рівні міжнародної системи. Створення міжнародних інституцій є засобом підтримання міжнародного режиму в певній сфері міжнародних відносин. Виступаючи регулятором міжнародних відносин, кожна міжнародна інституція є продуцентом власного міжнародно-політичного режиму у сфері її компетенції [1].

Природа міжнародних інституцій

До міжнародних інституцій належать міжнародні конференції (конгреси), комісії ( комітети) та організації. Їх об’єднує: 1) міжнародна сфера діяльності, 2) міжнародний характер компетенції та 3) багатосторонній (мультилатеральний) механізм здійснення регулювання міжнародних відносин. Окремі різновиди міжнародних інституцій відрізняються своїм місцем та правовим станом у системі міжнародних відносин. Міжнародні конференції та міжнародні комісії, як правило, не є суб’єктами міжнародного права, а міжнародні організації посідають правосуб’єктність.

Міжнародні конференції та конгреси

Міжнародні конференції (конгреси) є тимчасовими міжнародними органами, діяльність яких не регулюється міжнародно-правовими нормами через відсутність міжнародної правосуб’єктності. Робота конференцій будується згідно з власними правилами процедури і регулюється тимчасовими організаційними структурами. Міжнародні конференції можна класифікувати за складом учасників, за географічним охопленням, цілями, рівнем і термінами скликання. За складом учасників вони поділяються на міжурядові, неурядові і змішані. За географічним охопленням на глобальні та регіональні. За цілями скликання – на конференції з метою обміну думками; для обговорення проблем та вироблення спільної заяви; для підготовки або прийняття договору. За рівнем скликання – на конференції на найвищому рівні; на рівні міністрів закордонних справ; на рівні офіційних осіб-керівників делегацій. За термінами скликання – на спеціальні (для конкретного випадку, ad hoc); регулярні та періодичні.

Міжнародні комісії та комітети

Міжнародні комісії та комітети створюються зазвичай на основі міжнародної угоди, їхня діяльність має постійний характер, вони створюють певні механізми для її забезпечення, а тому більш, ніж конференції, схожі на міжнародні організації.

Міжнародні організації

Міжнародні організації є формальними об’єднаннями держав‚ наділеними спеціалізованою або універсальною компетенцією. Одночасно вони виступають як колективні актори, що діють цілеспрямовано та складаються із окремих держав. Головною функцією організацій у міжнародній системі є формулювання спільних цілей держав–членів та визначення засобів для їх досягнення. Крім того‚ вони відіграють роль своєрідних банків інформації з певних проблемних питань та сприяють створенню єдиних стандартів в окремих галузях міжнародного співробітництва[2]. Особливістю міжнародних організацій є те, що вони є одночасно і суб’єктами міжнародних відносин (нарівні з фізичними, юридичними особами та державами) і частиною механізму регулювання цих відносин.

Примітки
  1. Кривонос Р.А. Міжнародне співробітництво: теоретичні засади та концепції // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Київ: Київський університет‚ 2002. – Випуск 35. – Ч. 2. – С. 62.
  2. Спеціалізовані установи системи ООН: Навч. посібник / В.С. Бруз‚ В.М.Грабажей‚ В.О. Єлфімов та ін; за ред. В.С. Бруза. – К.: Либідь‚ 1995. – С. 6.

Література
  • А. Субботін. Режим міжнародний // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
  • Гідденс Е. Соціологія / Пер. з англ. В.Шовкун, А.Олійник; наук. ред. О.Іващенко. — К.: Основи, 1999.
  • Кривонос Р. А. Міжнародне співробітництво: теоретичні засади та концепції // Актуальні проблеми міжнародних відносин. — Київ: Київський університет‚ 2002. — Випуск 35. — Ч. 2. — С. 60 — 63.
  • Спеціалізовані установи системи ООН: Навч. посібник / В. С. Бруз‚ В. М. Грабажей‚ В. О. Єлфімов та ін; за ред. В. С. Бруза. — К.: Либідь‚ 1995. — 116 с.
  • Циганкова Т. Міжнародні організації: Навч. посібник / Т.Циганкова, Т. Ф. Гордєєва.– 2-е вид., перероб. і доп.– К.:КНЕУ, 2001.– 340 с.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.