Мізоцитоз

Мізоцитоз (грец. μυζεῖν - "смоктати" та κύτος "місткість", тут мається на увазі "клітина") - процес живлення деяких евкаріотичних одноклітинних організмів шляхом висмоктування всього або частини вмісту клітини своєї жертви [1][2][3][4]. Мізоцитоз, загалом, подібний до піноцитозу, проте, при якому поглинаються не рідина, а цитоплазма із твердими частинками, наприклад, рибосомами, мітохондріями, пластидами тощо.

Мізоцитоз у жолобців

Декотрі евґленозої Euglenozoa Cavalier-Smith 1981 (супергрупа жолобці - Excavata Cavalier-Smith, 2002) живляться за допомогою мізоцитозу, висмоктуючи вміст клітини своєї жертви. Ротовий апарат у таких видів перетворений на сифон, коли мікротрубочкові тяжі виступають за межі переднього краю клітини. Цитостом, у цьому випадку, прикритий кришечкою, яка відкривається лише після того, коли сифон проникає у клітину жертви [1][5]. Тримембранові пластиди евґленових могли утворитись шляхом не фагоцитозу, а мізоцитозу, коли хижак всмоктав пластиду своєї жертви – зеленої водорості (мають дві мембрани), але вакуоля, що виникла, не перетворилась на травну. Таким чином, пластида асимілювалась у клітині евґленозоїв і стала тримембрановою орґанелою[1].

Мізоцитоз у дискористових

Для видів ряду ядровикові Cristidiscoidea Page 1987 (супергрупа задньобатіжкові - Opisthokonta Cavalier-Smith 1987) притаманні два різні типи живлення: фагоцитоз – поглинання цілих водоростей і бактерій, а також мізоцитоз – висмоктування вмісту клітини жертви[2]. При мізоцитозі, тонкі філоподії декотрих із ядровикових проникають у клітину жертви, здебільшого водоростей, і висмоктують її вміст[2].

Мізоцитоз у війківців

Види ряду Листкоглотковики Phyllopharyngea de Puytorac et cet., 1974 (супергрупа САР) живляться мізоцитозом, висмоктуючи вміст своїх жертв[6]. Ці війківці утворюють мацальця, які здатні проникати у клітини жертв і висмоктувати їх вміст. Кожне таке мацальце є окремим клітинним ротом, тобто на одну клітину їх може бути кілька. У листкоглотковиків наявні токсоцисти, які паралізовують їх жертву при контакті мацалець з нею[6].

Мізоцитоз у складноверхців

Усі складноверхці Apicomplexa Levine, 1970, окрім фотосинтетичних барводріб'янок, (супергрупа САР) живляться мізоцитозом – висмоктуючи вміст клітин своєї жертви[3]. Механізм мізоцитозу може відрізнятися у різних таксонів складноверхців і супроводжуватись як проникненням у клітину господаря, так і без нього. Для філ ненажерці (Voromonadida Cavalier-Smith & Chao, 2004),тваножерці (Algovorida Cavalier-Smith & Chao, 2004), ударниці (Colpodellida Cavalier-Smith, 1993) характерним є напад на жертву, прикріплення до її плазмалеми і висмоктуваня цитоплазми цілком або частково[4]. Для філи скупчевики (Gregarinasina Dufour, 1828) приманне прикріплення і часткове проникнення у клітину жертви за допомогою мукрону та епімериту, виконуючи функцію живлення шляхом мізоцитозу[4]. Для субфіли потайноспорівки (Cryptosporidium Tyzzer, 1910) властиве цілковите проникнення спорозоїту у клітину господаря, формуючи під його мембраною паразитарну вакуолю, крізь яку здійснюється живлення мізоцитозом[3][4].

Мізоцитоз у вихрівців

Вихрівці Dinozoa Cavalier-Smith, 1981 (супергрупа САР), включаючи фотосинтетичних міксотрофів, хижаків та паразитів, усі живляться мізоцитозом[4]. У дрібних безпанцирових вихрівців є спеціальне щупальце - педункула, яким вони проколюють клітинні покриви жертви і висмоктують цитоплазму; а у панцирних вихрівців утворюється харчова мережа – паліум, які охоплюють жертву, проникають у її клітину і висмоктують цитоплазму[7]

Див. також

Піноцитоз

Фагоцитоз

Джерела
  1. Leliaert F, Smith D.R., Moreau H., Herron M.D., Verbruggen H., Delwiche C.F., De Clerck O. (2012) Phylogeny and Molecular Evolution of the Green Algae. Critical Reviews in Plant Sciences, 31: 1–46.
  2. Pöggeler S., Wöstemeyer J. (2011) Evolution of Fungi and Fungal-Like Organisms. Springer Science & Business Media. – 345 p.
  3. Simdyanov T.G., Guillou L., Diakin A.Y., Mikhailov K.V., Schrével J., Aleoshin V.V. (2017). A new view on the morphology and phylogeny of eugregarines suggested by the evidence from the gregarine Ancora sagittata (Leuckart, 1860) Labbé, 1899 (Apicomplexa: Eugregarinida). PeerJ. 5: e3354.
  4. Cavalier-Smith T. , Chao E.E. (2004) Protalveolate phylogeny and systematics and the origins of Sporozoa and dinoflagellates (phylum Myzozoa nom. nov.). European Journal of Protistology 40 185–212
  5. Leander B.S., Esson H.J., Breglia S.A. (2007) Macroevolution of complex cytoskeletal systems in euglenids. BioEssays 29: 987-1000.
  6. Lynn D. 2008. The Ciliated Protozoa: Characterization, Classification, and Guide to the Literature. Springer Science & Business Media, 605 p.
  7. Jacobson D. M., Anderson D. M. 1992. Ultrastructure of the feeding apparatus and myonemal system of the heterotrophic dinoflagellate Protoperidinium spinulosum. J. Phycol. 28:69-82.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.