Мікрополіфонія
Мікрополіфонія в теорії музики — це особлива, авангардистська манера поліфонічного письма, розроблена угорським композитором Дьордем Лігеті. Згодом мікрополіфоніческой техніці наслідували й інші композитори XX століття.
Суть і новаторство цієї техніки полягає у надзвичайно стислому розташуванні голосів по висоті. При цьому партитура має структуру канону, однак голоси рухаються в різних темпах та ритмічних малюнках, складаючись в щільні кластери, що безперервно змінюються.
За словами самого Лігеті, «неможливо розчути поліфонію, сам канон. Чується лише суцільна фактура, щось на зразок щільно змотаного клубка павутини. Всі мої мелодійні лінії витримані не менш суворо, ніж у Палестріни або фламандців, але поліфонічні правила тут задані мною. Багатоголосий лад не просвічує, він залишається прихований в мікроскопічному, підводному світі, нечутні для нас. Я називаю це мікрополіфонією (яке красиве слово!)»[1]. Найбільш раннє вживання техніки зустрічається у другій частині оркестрових «Видінь» (1959 р.) За ними слідують оркестрові «Атмосфери»; «Реквієм» для солістів, хору та оркестру; хор а капела «Lux aeterna» та «Віддалення» для оркестру.
Всупереч виникаючому часом помилковому враженню, в мікрополіфонічній техніці Лігеті використовується лише традиційний хроматичний дванадцатиступеневий звукоряд, хоча виняткова щільність фактури створює відчуття використання дрібних інтервалів. Композиційно мікрополіфонічні фрагменти творів Лігеті нескладні, проте багато голосів, їх навмисна «сплутаність» та практично невідчутна присутність тонального ряду висувають високі вимоги до професійного рівня виконавців.
Примітки
- Цитата за Brnard, с.
Література
- Bernard, Jonathan W. (1994). «Voice Leading as a Spatial Function in the Music of Ligeti». Music Analysis 13, nos. 2/3 (July-October): 227-53.
- Cope, David (1997). Techniques of the Contemporary Composer. New York, New York: Schirmer Books. ISBN 0-02-864737-8.
- Griffiths, Paul (2001). «Ligeti, György (Sándor)». The New Grove Dictionary of Music and Musicians, second edition, edited by Stanley Sadie and John Tyrrell, vol. 14 («Kufferath» to «Litton»). London: Macmillan Publishers. ISBN 0333608003; ISBN 1561592390.
- Steinitz, Richard (2003). György Ligeti: Music of the Imagination. London: Faber and Faber. ISBN 0-571-17631-3; Boston: Northeastern University Press. ISBN 1-55553-551-8.
- Várnai, Péter (2003). 'Beszélgetések Ligeti Györgyyel', trans. Gabor J. Schabert, in Ligeti in Conversation with Péter Várnai, Josef Häusler, Claude Samuel, and Himself, pp. 13-82. Eulenberg Music Series. London: Eulenberg Books. ISBN 0903873680.