М12 (САУ)

155-мм самохідна гармата M12 (англ. 155mm Gun Motor Carriage M12) самохідна артилерійська установка США часів Другої світової війни, класу самохідних гаубиць, середня по масі. Відома також під прізвиськом «Кінг-Конг» (англ. King Kong). Створена в 1941—1942 роках на базі танка M3 «Лі». В ході серійного виробництва з вересня 1942 по серпень 1943 року було випущено 100 М12, ще 74 САУ було отримано шляхом переобладнання транспортера боєприпасів T14 в лютому-травні 1944 року. Ці САУ активно використовувалися військами США в Європі в 1944—1945 роках.

М12
Тип Самохідна артилерійська установка
Схема: відділення управління спереду, бойове ззаду
Історія виробництва
Виробник США
Характеристики
Вага 26,7
Довжина 6769
Довжина ствола 36,4
Ширина 2675
Висота 2883
Обслуга 6

Калібр 155-мм M1917
Підвищення −5…+30°
Траверс ±14
Приціл M53

Броня сталева гомогенна
Лоб: верх: 25 / 30°, низ: 51 / 0…46°
Борт: верх: 16 / 0°, низ: 19 / 0°
Корма: 19 /0°, верх: / 0°
Дах: 13
Днище: 13
Головне
озброєння
нарізна гармата
боєкомплект: 10
Двигун 350
Питома потужність 11.9
Дорожній просвіт 432
Швидкість шосе: 34
Прохідність підйом: 35°
стінка: 0,6
рів: 2,3
брід: 1,0

М12 (САУ) у Вікісховищі

Історія створення

Коли на завершальному етапі Першої світової американський експедиційний корпус висадився в Європі, на озброєння його артилерійських частин в масовому порядку надійшли французькі гармати, котрі стали основним озброєнням американської. Одним з найбільш вдалих зразків французького походження була 155-мм гармата GPF (Grand Puissance Filoux), спроектована в 1917 р. Гармати французького виробництва на озброєнні американської армії були стандартизовані як М1917. Згодом випуск таких систем з деякими змінами, що стосуються, зокрема, конструкції затвора, був налагоджений в США — такі гармати позначалися М1918М1. При всіх перевагах, GPF була досить важкою артсистемою— не дивно, що саме вона стала одним з перших «кандидатів» на створення самохідного варіанту. Уже в 1918 р. американці виготовили десять самохідок Gun Motor Carriage Mk.II («моторизований гарматний лафет»), які являли собою артилерійську частину гармати М1917, поставлену на неброньоване шасі гусеничного трактора «Хольт». У боях ці САУ не брали участь, але в перші повоєнні роки роботи по їх вдосконаленню тривали, і в 1925 р. був випробуваний модернізований варіант Gun Motor Carriage Mk.IX. Моторизація артилерії американської армії, здавалося б, була неминучою— адже «Комісія Вестервельта», яка вивчала підсумки застосування артилерії в Першій світовій війні, рекомендувала «моторизувати» артилерійські частини, що мають на озброєнні гармати калібру більше 75 мм і гаубиці калібру 4 дюйми і більше. При цьому питання, в чому ж має полягати моторизація — у впровадженні механічної тяги або ж в прийнятті на озброєння самохідних гармат— був залишений без однозначної відповіді. Але зазначалося, що гармати калібром 155 мм і вище повинні мати здатність пересуватися зі швидкістю не менше 10 км / год гусеничним ходом (або ж на буксирі гусеничних тягачів) і не менше 20 км / год колісним ходом (або ж на буксирі колісних тягачів). Висновки «Комісій Вестервельта» на багато років випередили час і, як часто буває, не були гідно оцінені сучасниками. Командування польової артилерії не підтримало ідеї моторизації. Лише у другій половині 30-х рр. командування польової артилерії пом'якшило свою позицію і погодилося на впровадження механічної тяги. Про самохідки ж і далі не могло бути й мови. Тільки початок війни в Європі і досвід «бліцкригу» в Польщі і у Франції наочно показав значення мобільних військ. У підсумку, коли в другій половині 1940 р. був створений досить вдалий середній танк М3, його шасі вирішили використовувати для підвищення мобільності 155-мм гармат. Проект самохідки отримав позначення Gun Motor Carriage T6. У червні 1941 р. Департамент озброєнь міністерства оборони замовив прототип T6 в Рок-Айлендському арсеналі. Будівництво його було завершено в лютому наступного року, після чого прототип відправили для випробувань на Абердинский полігон.

Опис конструкції

Самохідна гармата М12 створено на базі середнього танка М3 «Генерал Лі». Від нього взята нижня частина корпусу, ходова частина, двигун і трансмісія. Корпус виконаний з катаних і литих броньованих деталей, з'єднаних, як правило, за допомогою зварювання. В лобі корпуса розташоване відділення управління САУ. У відділенні управління знаходяться робочі місця механіка-водія (ліворуч) і його помічника (праворуч). Між ними проходить карданний вал, що з'єднує двигун з коробкою передач. Доступ екіпажу в відділення управління забезпечують два люка над місцями механіка-водія і його помічника. Сидіння механіка-водія і його помічника — регульовані по висоті, що дозволяє вести САУ, висунувши голову з люка. У лобовій бронедеталі зроблені великі оглядові люки для механіка-водія і його помічника. При відкритих бронекришках в цих люках встановлювалися плексигласове скло з двірниками. Але ці пристосування, стандартні для танків М3, до моменту висадки в Нормандії були замінені іншими пристроями, узятими від танків М4 — своєрідними «капюшонами». При закритих оглядових люках огляд забезпечувався через наявні в них оглядові щілини з бронескла. Відділення управління обладнано вентилятором, встановленим на лобовому бронелисті.

За протипожежною перегородкою, що відокремлює відділення управління від моторного, встановлений авіаційний 9-циліндровий зіркоподібний двигун повітряного охолодження «Райт-Континентал» R975C1 потужністю 400 к.с. при 2400 об / хв. Силова установка «за паспортом» дозволяла розвивати САУ швидкість 40 км / год, але досвідчені механіки-водії на хороших ділянках дороги примудрялися значно перевищувати цей показник. Потужність двигуна через двохдискове сухе зчеплення і карданний вал передається на коробку передач «Сінхромех», що має п'ять швидкостей вперед і одну — назад. Гальма — стрічкові Паливні баки місткістю 755 л. (паливо— 80-октановий бензин) розташовані в бортових спонсонах корпусу. Запас ходу САУ становить 225 км.

Ходова частина САУ М12 після модернізації стала аналогічною танку М4. Вона складається з шести опорних котків розміром 508×230 мм з гумовими бандажами, зблокованими попарно в три візки. Амортизація— вертикальні спіральні пружини. Ведуче колесо— переднє. Застосовувалися гусениці шириною 420 мм. Гусениці мали 79 траків. У бойовому відділенні 155-мм. гармата. На більшості М112 встановлено гармати М1918М1, але приблизно півтора десятка САУ (в тому числі і прототип Т6) отримали більш старі М1917А1. Кути горизонтального наведення становлять по 14 град. вправо і вліво, вертикального від -5 до +30 град. Приводи наведення ручні. Прицільні пристосування розміщені зліва від гармати і прикриті щитом товщиною 19 мм. До їх складу входять: телескопічний приціл М53 для стрільби прямою наводкою, панорамний приціл М6 і артилерійський квадрант М1918А1. Гармата має нарізне дуло довжиною 5639 мм (36,4 калібрів), Затвор гвинтовий горизонтальний, що відкривається вправо. Повна довжина гармати 6045 мм, вага — 3953 кг, Вогонь ведеться пострілами роздільного заряджання. Застосовувалися три типи снарядів: осколково-фугасний НЕ M101 масою 42,96 кг, бронебійний з балістичним ковпачком і додатковим фугасним зарядом АР М112В1 масою 45,36 кг і димової WP M104 вагою 44,53 кг. Максимальна дальність стрільби осколково-фугасним снарядом становить 18400 м. Боєкомплект становить 10 пострілів. Допоміжне озброєння представлено лише особистою зброєю розрахунку — п'ять карабінів М1. Є також 12 ручних гранат. Бойове відділення ззаду закрито сошником. У похідному положенні сошник фіксується двома гаками до задніх стінок бортових спонсонів. Підйом / опускання сошника здійснюється за допомогою ручної лебідки. У бойовому відділенні на марші знаходяться чотири члени розрахунку. Місця двох з них розташовані біля лівого борту відділення, досить високо. Під час модернізації ці місця отримали додатковий бронезахист з 19-мм листів. Ще два члени розрахунку розташовуються на кронштейнах сошника — з боків казенної частини гармати. Всі місця забезпечені ременями безпеки.

Бойове застосування

Відповідно до підготовленого наприкінці 1943 р. плану, САУ М12 озброїли шість окремих артдивізіонів—174-й, 258-й, 557-й, 558-й, 987-й і 991-й. Всі вони взяли участь в боях в Північно-Західній Європі. Такі служили для якісного посилення артилерії дивізій, як в наступі, так і в обороні. Типовими бойовими завданням були: участь в артилерійській підготовці наступу, а також контрбатарейна стрільба. З моменту, коли бої у Франції стали маневреного характеру, дивізіони САУ М12 стали грати важливу роль в організації переслідування відступаючого противника.

Література

  • Харук А. «Кинг-конг» самоходная артиллерийская установка M12. — Наука і техніка, 2014. Т. 92, № 01 (січень). С. 52-59.

Посилання

http://war20.ru/article/52/sau-m12

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.