Н

• [n] (н) — дзвінкий ясенний носовий
• [n̪] (твердий н) — дзвінкий зубний носовий приголосний
• [ɳ] (твердий н) — дзвінкий ретрофлексний носовий (шведська, норвезька, індійські мови)

За формою накреслення це видозмінена кирилична літера н («наш»), запозичена з греко-візантійського уставного письма (унціалу).

У староукраїнській графіці у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) вживалася в кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.

У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.

В сучасній українській мові цією літерою позначають сонорний носовий передньоязиковий приголосний звук — твердий (дзвін, нитка) або м'який (ніж, тінь).

Н буває велике й мале, має рукописну й друковану форми.

У давньоруській та староукраїнській писемностях мало числове значення «п'ятдесят». Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «вісімнадцятий». При цифровій нумерації вживається як додаткова диференц. ознака, коли ряд предметів має такий самий Номер: Шифр № 7-Н і т. д.

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Півторак Г. П. Н // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.

• Н // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.