НОМ

Тексти пісень гурту поєднують поетику абсурду, гротеск, та зумисне спрощену «вуличну» лексику[1]. НОМ часто звертається до зображення маргіналів (алкоголіків, деградованої інтелігенції), надприродного (нечиста сила, іншопланетяни).[2] В текстах прослідковується висміювання популярних тем — толерантності до гомосексуалів, нацменшин; глузування з ностальгії за СРСР, критика чинної влади Російської Федерації. Обкладинки альбомів гурту переважно створюються художником Миколою Копейкіним[3].

Датою офіційного утворення гурту вважається 28 лютого 1987 року, проте діяльність учасників почалися раніше, в 1986 в місті Пушкін. Засновник, Андрій Кагадеєв, грав з барабанщиком Миколою Родіоновим ще в шкільному ансамблі. До первинного складу увійшов також брат Андрія, Сергій (вокаліст), Дмитро Тихонов (клавішник), Сергій Бутузов (гітарист) і Юрій Салтиков (вокаліст). Перші композиції записувалися на простий домашній магнітофон. Вони мали частушечно-фольклорні та естрадно-кабаретні мотиви.

У 1988 році гурт війшов до складу рок-об'єднання «Мост». «НОМ» виступив на VI фестивалі Рок-клубу, де і став відомим. Твори набули рис постпанку, ритм-енд-блюзу й фанку. Через кілька років замість Родіонова барабанщиком став Володимир Постніченко. У перші роки свого існування колектив активно гастролював по країні і випустив перший відеокліп «Карлик» і дебютний альбом «Брутто». У 1989 році колектив покинув Бутузов. Альбом «К чортям собачьим» 1990 року після виступу гурту на фестивалі Рок-клубу зробив «НОМ» одним з лідерів рок-музики СРСР.

З 1990 року протягом майже шести років гурт гастролював по Європі. Невдовзі замість Сергія Бутузова гітаристом став Олексій Рахов, а потім його місце зайняв Віталій Лапін. Дмитра Тихонова, який поїхав до Женеви, замінив Юрій Соболєв, його в свою чергу — Іван Соколовський. В 1990-і вийшли альбоми «НОМ»: «Супердиск», «Во имя разума», «Сенька — Мосгхаз», «Жир». «НОМ» став чи не єдиним російським гуртом свого часу, який відреагував на поширення сексуальних меншин у країні, щоправда з притаманним йому іронічно-глузливим характером. У «Во имя разума» було вперше широко використано науково-фантастичні мотиви.

У 1995 Тихонов остаточно переїхав до Швейцарії, де став виступати в оперному театрі. Десятиріччя гурту відзначалося виступом в Петербурзькому цирку 1997-го. Після цього учасники розійшлися в поглядах щодо спрямування творчості. Восени 1997 «НОМ» було розділено на «НОМ EURO» з більш важким звучанням (Сергій Кагадеєв, Володимир Постніченко, Денис Медведєв і Микола Майоров), і «НОМ ЖИР», що наслідував звучання альбому «Брутто» (Андрій Кагадеєв, Юрій Салтиков, Дмитро Тихонов і Микола Гусєв). Віталій Лапін підтримував співпрацю з обома групами. «НОМ ЖИР» не була офіційною назвою, а вигаданою шанувальниками гурту від назви альбому «Жир».

Гурт «НОМ EURO» проіснував до 2001 року. «НОМ ЖИР» повернулися до назви «НОМ». Тоді назва почала розшифровуватися не лише як «Неформальное Объединение Молодёжи», а й «Не очень молодые» та «Несколько одетых мужчин». Андрій Кагдеєв з Бутузовим зайнялися також літературою, випустивши в 2000 збірку романів і повістей «Чудовиська». В 2002 Кагдеєв заснував кіностудію «НОМ-фильм». Першою її стрічкою стала чорна комедія «Пасіка».

У 2000-х «НОМ» було випущено багато нових пісень і оброблено старих композицій. Іронічно-пригодницький фільм «Фантомас знімає маску», що є продовженням популярної в СРСР серії про пригоди інспектора Жюва, виборов приз на фестивалі «Кінотавр». «НОМ» виступає в клубах Росії кожні кілька місяців[1].

• КОЛХУи (Колдовские художники) — група художників без спеціальної освіти, заснована в 2002 році, що займається живописом, а також музикою, літературою, фото, відео, інсталяціями та перформансами. Спеціалізується на іронічних і саркастичних творах, покликаних «не зачарувати, а розчарувати» глядача[5].
• НОМ-фильм — студія, заснована в 2002 році, що створює іронічно-абсурдистські відео й фільми[6].

• Чудовиська (рос. Чудовища, 2000) — збірка романів і повістей С.Бутузова і А.Кагадеєва.
• Колії та шпали (рос. Рельсы и шпалы, 2000) — оповідання та есе А. Лівера.
• Реальні вірші (рос. Реальные стихи, 2004) — збірка віршів, текстів пісень і малюнків А. Кагдеєва.
• Книга для дітей похилого віку (рос. Книга для детей преклонного возраста, 2004) — збірка творів М. Копейкіна[7].

Як і музика, фільми, зняті учасниками гурту, вирізняються іронічно-глузливим настроєм, абсурдом, зумисне низькоякісними декораціями та спецефектами.

• Чарівний магніт (рос. Волшебный магнит, 1992) — компіляція кліпів та скетчів.
• Хазяї СРСР, або мавп'яче рило (рос. Хозяева СССР, или обязьянье рыло, 1994) — компіляція кліпів, скетчів і записів концертів.
• Зроблено в Європі (рос. Сделано в Европе, 1996) — компіляція зйомок, виконаних під час подорожей Європою.
• Фіолетові гНОМи (рос. Фиолетовые гНОМы, 2000) — компіляція кліпів і скетчів.
• Слоненя Гобо (рос. Слоненок Гобо, 2001) — короткометражний детектив.
• Жбан дурня (рос. Жбан дурака, 2001) — короткометражна трагікомедія.
• Пасіка (рос. Пасека, 2002) — чорна комедія, «трилер-казка» з елементами жахів.
• Геополіпи (рос. Геополипы, 2004) — низка пародій на відомих історичних осіб.
• Три вождя (2004) — низка пародій на відомих історичних осіб.
• Білоруська бувальщина (рос. Беларуская быль, 2006) — комедія.
• Фантомас знімає маску (рос. Фантомас снимает маску, 2007) — комедія, вільне продовження фільмів про Фантомаса.
• Коричнева доба російської літератури (рос. Коричневый век русской литературы, 2008) — іронічний відеоальманах читань російської літератури.
• Зоряний ворс (рос. Звездный ворс, 2011) — фантастична комедія.
• Хазяї СРСР, або мавп'яче рило. Двадцять років по тому (рос. Хозяева СССР, или обезьянье рыло. Двадцать лет спустя, 2012) — компіляція кліпів і записів концертів.

• Офіційний вебсайт гурту (рос.)
• Дискографія та відеографія гурту на Discogs (англ.)(рос.)