Наголос в українській мові

Наголос у словах української мови є властивістю частини слова — складу. Наголос вказує на склад, який виділяється під час вимови слова. Не всі слова в українській мові мають наголос. Не мають наголосу односкладові службові слова.

Звук і склад, на які падає наголос, називаються наголошеними, а всі інші голосні звуки й склади в слові — ненаголошеними.[1]

Наголос вказує на склад, який виділяється під час вимови слова[2].

За допомогою наголосу часто розрізняють лексичне значення та граматичні форми слів: за́мок — замо́к, при́клад — прикла́д, батькі́в — ба́тьків, се́стри — сестри́.[1]

Наголос в українській мові — вільний і постійний.

• Вільний — означає, що у різних словах він може припадати на різні склади. Наприклад, а́збука, абе́тка, алфа́ві́т.[3] Вільний наголос буває таким:
  • рухомим (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова; наприклад, може змінювати своє місце в різних формах слова: село́ — сі́л, по́ле — поля́, сторі́нка — сторінки́);
  • нерухомим (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова);

• Постійний (у всіх формах слова припадає на той самий склад: фа́брика, фа́брику, фа́брикам).

Деякі слова мають подвійний наголос:

• ба́йдуже — байду́же
• допові́дач — доповіда́ч
• ма́буть — мабу́ть
• та́кож — тако́ж
• пе́рвісний — перві́сний
• по́милка — поми́лка

Деякі слова є винятками з правил:

• Наголос

• Наголос в українській мові