Напівпелагіанство

Напівпелагіанство (або семіпелагіанізм) — розповсюджена серед кальвіністських та деяких римо-катилицьких богословів назва такого напрямку в сотеріології як синергізм. Вчення синергізму було запропоновано прп. Іоаном Касіаном Римлянином, як поміркований погляд на взаємодію між Божою благодаттю та свободою людської волі, в протилежність крайнощам вчень Пелагія та Августина. Вчення преподобного Іоана Касіана було підтримано святим Вінсентом (Вікентієм) Лерінським, та єпископами Фаустом Регійським та Генадієм Марсельським. Найбільш активно цей погляд підтримувався церквами Південної Галії, звідки пішла одна з назв цієї течії - масселіанізм (від міста Марсель). Це вчення отримало офіційну підтримку на Арелатському соборі між 470 та 475 роками, де також було схвалено трактат Фауста Регійського "Про Божу благодать та свободу волі людини".

Проте через століття після смерті Іоана Касіана прихильники Августина отримали більшість в Західній Церкві, і синергічне розуміння спасіння було оголошене єрессю під час Другого собору в Оранжі 529 року. Рішення собору були схвалені Папою Боніфацієм ІІ. З цього часу сотеріологія та антропологія Західної та Східної Церкви почали розвиватися різними шляхами.

Термін напівпелагіанство було вперше запропоновано до вжитку у другій половині XVI століття під час догматичних дискусій серед протестантів. Термін використовувався й продовжує використовуватися прихильниками вчення Августина, а пізніше Кальвіна для прив'язки синергічного вчення Іоана Касіана до єретичного вчення Пелагія та обвинувачення синергістів у єресі.