Наталі Вуд

Справжнє ім'я Наталі Вуд — Наталія Захаренко. Наталія народилася 20 липня 1938 року у Сан-Франциско — місто на західному узбережжі США, у штаті Каліфорнія.[1][2] Її батьки були емігрантами з Росії: батько — Микола Захаренко (1912—1980), українець за етнічним походженням, матір — Марія Зудилова (дівоче прізвище; 1908—1998), корінна росіянка.[3][4][5][6] У сім'ї Миколи та Марії було троє дітей — доньки Ольга, Наталія і Світлана. Найстарша донька Ольга не була рідною для Миколи: Марія народила її у першому шлюбі, а спільними її дітьми з Миколою були тільки Наталія (далі — Наталі) і Світлана.

Микола Захаренко народився у бідній сім'ї у місті Микольськ-Уссурійському (до 1898 року - село Микольське; нині - місто Уссурійськ), що розташовується поблизу Владивостока — портового міста у південній частині Далекого Сходу Росії.[7][8] Цікаво, що саме у цій частині Далекого Сходу знаходилася одна з найбільших українських діаспор у Російській імперії.[9][10] На початку ХХ століття українці складали основну етнічну групу[11] у цьому регіоні, яка населяла Приморщину, Амурщину і Хабаровщину[12]. Найбільше українців на Далекому Сході Росії було зосереджено у Південно-Уссурійському краї[13] - території між річками Уссурі та Амур, і Японським морем, і ця територія була частиною Приморщини[14] з адміністративним центром у Владивостоці. Саме цю територію тутешні українці спочатку назвали «Зеленим Клином», а в самій Україні - “Закитайщиною” [13](лише потім ці назви поширилися і на сусідні землі - Амурщину і Хабаровщину).

Батьки Миколи - Степан Захаренко та Євдокія Савченко (дівоче прізвище) - етнічні українці, але у часи панування Російської імперії українців називали інакше - малоросами, а саму Україну - Малоросією. У сім'ї Степана та Євдокії було 3 спільних дітей — сини, серед яких Микола — найстарший.[7] Батько Миколи працював у Владивостоці на кондитерській фабриці, а матір була домогосподаркою і славилась своєю вродою.[7]

Марія Зудилова народилася у заможній сім'ї у місті Барнаулі, у південно-західній частині Сибіру.[2] Батьки Марії — Степан Зудилов і Марія Кулева (дівоче прізвище) — корінні росіяни.[2] Сім'я Зудилових була багатодітною, серед яких Марія — наймолодша.[2] Батько Марії володів фабриками у Барнаулі, які виготовляли свічки, чорнило і кондитерські вироби, а за містом сім'я Зудилових мала свій маєток.[2]

Переломні події у житті Захаренків і Зудилових відбулися у 1917 році, коли тодішній Петроград (нині - місто Санкт-Петербург) - столицю Російської імперії, сколихнула Лютнева революція, яка змусила імператора Миколу II зректися престолу - і тим самим призвела до падіння самодержавства в країні, а потім цього ж року відбувся Жовтневий переворот: владу у Петрограді захопили більшовики.[2][7] Разом із тим більшовики розв'язали всеосяжний «червоний» терор по всій території уже колишньої до цього часу Російської імперії. Цей терор був спрямований проти різних верств населення і супроводжувався масовим грабунком приватного майна, а також арештами, вбивствами та примусовою працею. Жовтневий переворот майже одразу спричинив громадянську війну у Російській республіці, яка утворилася зразу після розпаду імперії. У 1918 році більшовики розстріляли колишнього імператора Миколу ІІ разом із його сім'єю — дружиною, 5-ма дітьми, а також кількома наближеними особами, що поклало край існуванню імператорської династії Романових, що правила загалом понад 300 років - спочатку Московським царством, а потім і Російською імперією.[2][15]

На тлі всіх цих подій Степан Захаренко, дідусь Наталі по лінії батька, приєднався до антибільшовицьких сил серед цивільного населення Владивостоку, а в 1918 році він загинув у вуличній бійці між червоноармійцями та білогвардійцями від рук перших.[7] Втративши чоловіка, Євдокія разом зі своїми малолітніми синами втекла з Владивостоку у Шанхай (Китай), де вона одружилася знову, і її новим обранцем став росіянин Костянтин Заварин, який працював морським інженером.[7] Потім вони усі рушили у Ванкувер (Канада), а далі зрештою оселилися у Сан-Франциско (США), де й зростав майбутній батько Наталі.[7]

Сім'я Зудилових після цих же трагічних подій негайно покинула рідний Барнаул та оселилася у Харбіні — місті, що розташовується у Маньчжурії — північно-східній провінції Китаю.[2] У Харбіні же Марія одружилася з Олексієм Татуловим, вірменином за етнічним походженням, а в 1928 році у них народилася спільна донька — Ольга.[2] На початку 1930 року Олексій Татулов, а трохи потім цього ж року Марія із донькою перебралися до США, у Сан-Франциско.[2]

У Сан-Франциско же познайомилися батьки Наталі, і між ними зав'язалися близькі стосунки.[7] У 1936 році Марія розлучається зі своїм чоловіком Олексієм після численних його зрад, а через деякий час, у 1938 році, одружується вдруге, на Миколі Захаренкові.[7] До того ж, на момент цього шлюбу Марія була на четвертому місяці вагітності, і трохи потім у Миколи та Марії народилася спільна донька — Наталі.[7] Коли Наталі виповнився рік, Микола вирішив змінити сімейне прізвище «Захаренко» на «Гурдін».[1] У 1942 році, коли Наталі було уже 4 роки, сім'я Гурдінів переселилася у Санта-Розу — містечко на околицях Сан-Франциско.[16]

Три сестри, Ольга, Наталі і Лана, були “майже різних поколінь”: коли Наталі було майже 9 років, Лані був лише рік, а Ользі - 18 років. Якщо рідною мовою для Ольги була російська, то Наталі і Лана були двомовними, адже вони ще змалку засвоювали одночасно дві мови  - російську та англійську. За словами Ольги, вона більше, ніж її сестри відчувала спорідненість із російською культурою. Наталі і Лана же більшою мірою були схожими на американських дітей, адже обом більше хотілося розмовляти англійською попри заохочення матері говорити вдома російською, - як згадує один із друзів Наталі. А через багато років, коли Наталі була вже всесвітньо відомою актрисою, Пеггі Гріффін, секретар актриси, згадує, що Наталі деякий час відвідувала приватні курси російської мови, щоб зіграли роль російської перекладачки у фільмі “Метеор”. Також Гріффін зауважує, що батьки ніколи не навчали Наталі російської, і вона не так добре знала цю мову, як багато хто думав. Крім цього, Наталі намагалася позбутися типового українського акценту, який подекуди проявлявся в її мовленні, і якого вона найімовірніше набралася від батька-українця.

Домашня атмосфера в сім'ї Гурдінів, де зростала Наталі значною мірою була наповнена  страхами і забобонами.[1] Микола і Марія шалено боялись і ненавиділи комуністів, тобто більшовиків, які принесли лихо у їхні родини, але возвеличували Миколу II — останнього імператора Російської імперії.[16][7][2] Особливу роль у житті Наталі відіграла її матір. Марія Гурдін була вкрай забобонною, адже вона дуже вірила у містику і віщування, і часто згадувала, як одного дня якась циганка наворожила їй другу дитину, яка стане неймовірною красунею, відомою на весь світ.[2] Але разом із тим циганка застерегла Марію від «темної води», бо одного дня вона її погубить.[2] Це застереження викликало у матері Наталі великий страх перед водою, особливо перед «темною водою»[2]. Цю циганку Марія зустріла ще у Харбіні, задовго до народження Наталі.[2] У юності матір Наталі мріяла стати славетною балериною або актрисою, однак втілити у життя хоча б одну з цих мрій їй не вдалося. Тож, ці амбіції Марія всіляко намагається реалізувати у житті своєї другої доньки, якою була саме Наталі. Марія сильно вірила, що Наталі є саме цією славетною красунею, про яку навіщувала їй харбінська циганка.[1] Тож, уже із раннього дитинства Марія наполегливо намагається зробити із донечки велику зірку, контролюючи кожен крок, і це мало вирішальний вплив на подальшу долю Наталі.[1]

Свою першу роль у кіно Наталі зіграла у ранньому дитинстві, у віці 4 років, незадовго до свого п'ятого дня народження.[17] Це була маленька роль у фільмі «Щаслива земля» (1943; оригінальна назва англ. Happy Land), зйомки якого тоді відбувалися у Санта-Розі.[17]. Марія Гурдін, яка постійно шукала шляхи перетворити Наталі на велику зірку, привела свою донечку на місце зйомок, і підштовхнула її «сподобатися» режисерові фільму Ірвінгові Пічелові, заспівавши йому пісню російською мовою[17]. Спочатку Пічель був налаштований проти того, щоб Наталі змалку почала зніматися у кіно, але все ж таки він вирішив дати їй епізодичну роль на цих зйомках, — і тут вона зіграла дівчинку, яка заплакала після того, як вона випустила з рук морозиво.[17] Хоча маленька Наталі припала до душі Пічеля, але все ж у фінальній версії фільму вирізали сцену її плачу, а залишили лише уривок падіння морозива. До того ж, участь Наталі у «Щасливій землі» була не офіційною. Після того, як знімальна група повернулася у Лос-Анджелес, Марія Гурдін ще протягом 2 років листувалася з Пічелем стосовно подальшої акторської діяльності Наталі. Одного разу Марія дізнається про наступний фільм режисера, і домовляється з ним про приїзд Наталі на прослуховування у Лос-Анджелес. Марія була настільки схвильованою, що ледве вмовляє свого чоловіка Миколу переселитися всією сім'єю із Санта-Рози у Санта-Монику, що поблизу Лос-Анджелеса, боячись втратити унікальну нагоду ввести Наталі в омріяний Голлівуд.

У Лос-Анджелесі Наталі офіційно дебютує як голлівудська актриса у фільмі «Завтра-назавжди» (1946; оригінальна назва англ. Tomorrow Is Forever), в якому вона зіграла роль Маргарет Людвіг — австрійської сироти, яку удочерила сім'я Макдональдів.[18] Ролі прийомних батька і матір виконали тоді зірки Голлівуду першої величини Орсон Уеллс (англ. Orson Welles) та Клодетт Кольберт (англ. Claudette Colbert). Крім цього, під час зйомок цього фільму відбувається ще одна знакова подія для кінокар'єри маленької дівчинки, адже їй присвоюють сценічне ім'я— Наталі Вуд— Наталі як американський варіант імені «Наталія» і «Вуд» на честь відомого режисера Сема Вуда.[19][20]

Кар'єра Наталі поступово йде вгору, і у віці 8 років у її кар'єрі настає перший переломний момент: на екрани США виходить фільм «Диво на 34-й вулиці» (1947; оригінальна назва англ. Miracle on 34th Street), в якому Наталі грає одну з головних ролей — С'юзен Уокер. Це була перша головна роль Наталі. Після виходу цей фільм здобуває дивовижний успіх, бо із чотирьох номінацій на «Оскар» він виграє три, а Наталі стає однією з найяскравіших дітей-зірок у Голлівуді. Більше того, за роль С'юзен Уокер американський щомісячний журнал «Parents» нагородив Наталі званням «Найбільш талановита юна кінозірка 1947 року».[21] Після шаленого успіху фільму «Диво на 34-й вулиці» Наталі одержує багато пропозицій від різних режисерів, і її графік зйомок стає значно щільнішим. Так, до кінця 1940-х років Наталі знялася уже у 9 фільмах сімейного жанру з моменту офіційного дебюту.

Неймовірна слава, яку здобула Наталі, мала, крім наглядного ще й прихований бік. Успішному дебюту Наталі передували прослуховування, які виявилися для неї досить складними. Вона мала розіграти емоційну сцену, в якій повинна була заплакати.[20] Перше прослуховування Наталі провалила.[20] Ірвінг Пічель намагався переконати Марію Гурдін, що ранній початок кар'єри у кіно позбавить її милу донечку щасливого дитинства. Такої ж думки завжди дотримувався і батько Наталі. Однак, прагнення Марії Гурдін зробити Наталі великою кінозіркою було непереборним. Під великим психологічним тиском матері Наталі вмовила Пічеля надати їй другий шанс.[20] Тож, щоб донька точно заплакала у кадрі Марія вдалася до крайнощів. Вона відвела доньку в бік знімального майданчика і дістала баночку з гарним метеликом.[18][20] Дочекавшись, поки дитина зачарується метеликом, Марія обережно витягнула його з баночки і одним рухом відірвала обидва крила комасі.[20][18] Унаслідок цього Наталі просто заридала, а її матір подала сигнал оператору: «Ми готові, знімайте!».[20][18] Ця неймовірна сцена із гіркими сльозами переконала Ірвінга Пічеля вибрати саме Наталі на роль маленької австрійської сироти у своєму фільмі.

Протягом усього дитинства Наталі чула від матері про пророцтво циганки, про те, що вона стане знаменитою, але разом із тим та нав'язала їй шалений страх перед водою, особливо «темною».[1] Дійшло навіть до того, що Наталі боялася мити свою голову, адже тоді вона, ніби занурюється у страшну воду.[1] Врешті-решт, страх перед водою став причиною, чому Наталі не навчилася плавати.[1] До певної пори, цей страх дівчини був лише навіяний. Проте, усе суттєво змінилося, коли Наталі пережила трагедію, після якої у неї з'явилися цілком вагомі підстави жахатися води. Річ у тому, що коли Наталі було 10 років, вона ледь не загинула під час зйомок фільму «Зелена обіцянка» (1949; оригінальна назва англ. The Green Promise). За сценарієм Наталі мала б перетнути невеликий дерев'яний міст, прокладений через бурхливу річку, і який зразу після цього повинен був зруйнуватися і впасти у воду. Але цей міст був погано закріплений і впав у воду занадто швидко. Внаслідок цього, Наталі впала у річку, і зламала собі зап'ястя на лівій руці. Замість того, щоб негайно зупинити зйомку і рятувати до смерті налякану Наталі режисер цього фільму Уильям Д. Рассел наказав знімальній групі не відволікатися від роботи, продовжити знімати. Наталі ледве вибралася на берег із шаленої річки і зазнала величезного шоку. Більше того, після цієї мотошної сцени матір завадила лікарям надати Наталі медичну допомогу, бо боялася перервати зйомки фільму, і навіть більше — що через незаплановану перерву у цих зйомках кінокомпанія розірве договір про співпрацю із Наталі. Перебуваючи під великим тиском матері Наталі продовжила брати участь у зйомках цього фільму, а сцена її падіння у воду увійшла у фінальну версію кінокартини. Зламане зап'ястя Наталі зажило само по собі, але як наслідок на зап'ясті виник помітний дефект — гуля, яка псувала зовнішній вигляд лівої руки. Цей дефект залишився у Наталі на все життя, і вона завжди приховувала його за допомогою браслетів, особливо перед камерами.

У 1955 році у США виходить фільм «Бунтівник без причини», в якому Наталі зіграла одну з головних ролей — Джуді — невгамовного підлітка, яка прагне стати дорослою і незалежною. Ця роль стала другим переломним моментом у кар'єрі Наталі після ролі С'юзен Уокер у фільмі «Диво на 34-й вулиці», адже саме роль Джуді допомогла Наталі вирватися із дитячого амплуа та увійти в доросле. До того ж, напередодні зйомок «Бунтівника без причини» у Наталі склалися досить цікаві обставини. Спершу, Наталі збунтувалась проти своєї матері, якій не сподобався сценарій фільму, бо він відображає батьків головних персонажів не з найкращого боку. До цього часу Наталі була послушною дитиною: вона знімалася у всіх фільмах, в яких веліла бачити її матір. Однак, коли Наталі вперше прочитала цей сценарій, вона була в захваті. Наталі зрозуміла, що її участь у «Бунтівнику без причини» піднесе її як актриси на вищий щабель, і вона зажадала отримати роль Джуді — це став перший бунт Наталі проти матері, яка контролювала кожен крок у її кар'єрі. Однак, режисер фільму Ніколас Рей спочатку не хоче брати Наталі на роль Джуді, адже він вважає, що актриса не відповідає образу невгамовного персонажа: Наталі, яка до цього часу зіграла ролі уже у багатьох фільмах сімейного жанру, мала стійко сформований образ «хорошої дівчинки», і до того ж, режисер вважав її занадто юною для ролі. Кастинг на цю роль був великим, і Рей розглядав претенденток, старших за Наталі. Одного вечора, перебуваючи з друзями, Наталі потрапила у дорожньо-транспортну пригоду.[22] Коли Наталі опинилася у лікарні, вона замість того, щоб подзвонити своїм батькам зателефонувала Ніколасові Реєві.[22] Примчавши у лікарню, Рей полегшено зітхнув, бо дівчина вціліла після аварії. Почувши як лікарі обговорювали її, Наталі несамовито звернулася до Рея: "Ви чули, як він мене назвав, Ніку? Він назвав мене «проклятою юною злодійкою»! Тепер я отримаю цю роль?».[22] Трохи згодом після цього Рей надіслав до кіностудії Warner Bros. листа, в якому написав: «Є лише одна дівчина, яка здатна зіграти Джуді, — це Наталі Вуд».[23][24] Після того, як Наталі зрештою затвердили на цю роль, вона приєдналася до зйомок «Бунтівника без причини», ставши зокрема партнером легендарного Джеймса Діна (англ. James Dean). Через рік після прем'єри фільму, у 1956 році, за роль Джуді Наталі вперше стає номінанткою на кінопремію «Оскар»[25]— за найкращу жіночу роль другого плану, а в 1957 році за цю ж роль актриса вперше претендує на «Золотий глобус»[26]— у категорії «Нова зірка року — актриса». Перемогти у номінації на «Оскар» Наталі не пощастило, але вона здобула «Золотий глобус». До того ж, на момент першої номінації на «Оскар» Наталі було лише 17 років!

Протягом 1950-х років найбільш відомими ролями Наталі, крім Джуді у «Бунтівнику без причини», стали Деббі Едвардс у вестерні «Шукачі» (1956; оригінальна назва англ. The Searchers) і Марджорі Морнінгстар в однойменній мелодрамі 1958 року (оригінальна назва англ. Marjorie Morningstar).

На початку 1960-х років кар'єра Наталі переживає новий і неймовірний злет. Саме у цей час у США та інших країнах відбувається прем'єра легендарного фільму «Вестсайдська історія» (1961), в якому Наталі грає Марію — головну жіночу роль.[27] Фільм є кіноверсією однойменного культового бродвейського театрального мюзиклу 1957 року, який у свою чергу є адаптацією знаменитої п'єси Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта». В основі сюжету фільму лежить запекле протистояння між двома вуличними бандами, а події розгортаються у Верхньому Вест-Сайді — елітного району міста Мангеттен — округу Нью-Йорка.[27] На тлі цієї ворожнечі зароджується величне кохання між Марією і Тоні, але закохані перебувають в оточенні різних банд.[27] За підсумками 1961 року «Вестсайдська історія» посіла 2 місце серед найкасовіших фільмів у США, а в 1962 році фільм потрапив в 11 номінацій на «Оскар», серед яких виграв 10, і в такий спосіб став одним із найтитулованіших фільмів в історії світового кіно, і — найтитулованішим у жанрі мюзиклу.[27] Хоча на цій церемонії Наталі не потрапила навіть у номінацію на «Оскар», зате на тлі шаленого успіху «Вестсайдської історії» актриса здобуває світове визнання, і разом із тим піднімається на ще вищий щабель у своїй кар'єрі, ставши серед зірок Голлівуду першої величини. У такий спосіб роль Марії у цьому мюзиклі стає черговим переломним моментом для актриси, який забезпечує їй сприятливі умови для отримання нових головних жіночих ролей у наступних фільмах.

У 1960-ті роки кар'єра Наталі досягнула найбільшого процвітання, і разом із тим талановита актриса гучно прославилась на весь світ. Протягом цього десятиріччя Наталі була двічі номінована на «Оскар» за головну жіночу роль, а саме у фільмах «Пишність у траві» (1961; оригінальна назва англ. Splendor in the Grass)[28] і «Роман із порядним незнайомцем» (1963; оригінальна назва англ. Love with the Proper Stranger)[29]. За роль у «Пишності у траві» Наталі була номінована навіть на премію «БАФТА»[30] — найпрестижнішої премії Британської кіноакадемії, аналог американського «Оскара», і в категорії «Найкраща іноземна актриса». Потрапити у таку номінацію актрисі пощастило лише одного разу у своїй кар'єрі, однак виграти цю номінацію Наталі не вдалося. А ось остання номінація на «Оскар» була вже третьою у кар'єрі Наталі, і тоді їй було тільки 25 років! До того ж, на цей момент Наталі стала другою після Терези Райт (англ. Teresa Wright) — іншої американської актриси, яка у свій час, у 1943 році, стала наймолодшою трьохкратною номінанткою на «Оскар». Тоді Терезі Райт було 24 роки! Райт була рекордсменкою до 2013 року, коли Дженніфер Лоуренс досягла своєї третьої номінації на «Оскар» у віці 23 років. Крім цього, протягом 1960-х років Наталі була 5 разів номінована на «Золотий глобус» за найкращу жіночу роль, а саме у фільмах знову ж таки «Пишність у траві» і «Роман із порядним незнайомцем», а також  «Циганка» (1962; оригінальна назва англ. Gypsy) і «Внутрішній світ Дейзі Кловер» (1965; оригінальна назва англ. Inside Daisy Clover), і «На злам!» (1966; оригінальна назва англ. This Property Is Condemned), та одного разу Наталі претендувала навіть на спеціальну винагороду — премію Генрієтти у категорії «улюблениця світового кіно»[31]. Серед усіх номінацій Наталі виграла лише премію Генрієтти, і це сталося у 1966 році.

Велику популярність Наталі також здобула завдяки ролі Меггі Дюбуа — однієї з головних у фільмі «Великі перегони» (1965). Серед інших відомих фільмів, в яких знялася Наталі протягом 1960-х років, є «Секс і самотня дівчина» (1964; оригінальна назва англ. Sex and the Single Girl) і «Боб, Керол, Тед та Еліс» (1969; оригінальна назва англ. Bob & Carol & Ted & Alice).

На початку 1970-х років Наталі знімається значно менше, ніж раніше: актриса вирішила присвятити себе сім'ї, поринувши з головою у материнські клопоти. Протягом цього десятиріччя Наталі знімається лише у кількох фільмах, зокрема «Спостерігач» (1975; оригінальна назва англ. Peeper) і «Метеор» (1979; оригінальна назва англ. Meteor), і в обох грає головну жіночу роль. А втім, більш активно Наталі знімається на телебаченні, де найбільш успішним для актриси стає міні-серіал «Віднині і довіку» (1979; оригінальна назва англ. From Here to Eternity), в якому вона теж грає головну жіночу роль. Наступного року після прем'єри міні-серіалу за цю ж роль Наталі була удостоєна премією «Золотий глобус» як найкраща телевізійна актриса, і така нагорода стала другою у кар'єрі Наталі.[26]

На початку 1980-х років Наталі зіграла головну жіночу роль у комедії «Останнє подружжя в Америці» (1980; оригінальна назва англ. The Last Married Couple in America). Подальша кар'єра Наталі обривається через трагічну загибель.

Наталі мала складне дитинство, адже у цей час вона перебувала під «диктатом» своєї дуже забобонної матері, Марії Гурдін, яка була одержимою жагою зліпити з неї велику зірку, і в такий спосіб втілити у життя пророцтво циганки. Для того, щоб це зробити Марія дуже маніпулювала донькою, намагаючись контролювати кожен її крок не лише у кар'єрі, а й в особистому житті. Марія забороняла Наталі все, що нібито заважає або принаймні не сприяє її кар'єрі, зокрема зустрічатися з хлопцями-ровесниками.[32][33] Натомість Марія підштовхувала юну Наталі до спілкування зі зрілими чоловіками, які на її думку, могли б сприяти кар'єрному зростанню її доньки. Тож, коли Наталі було 15 років, матір схиляє її до так званої «близької дружби» з Френком Сінатрою — славетним американським співаком та актором, якому тоді було 38![34]

Коли Наталі було 16 років, вона зазнала сексуального насильства. Кривдником був деякий впливовий одружений актор і продюсер, майже вдвічі старший на Наталі. Усе це сталося, коли він запросив дівчину на прослуховування у готель, і Наталі залишилася з ним у номері наодинці. Перш ніж, відпустити дівчину, актор пригрозив їй фізичною розправою у разі розголосу про ці події. Про це Наталі розповідає своїй матері і сестрі Лані. Але матір змушує доньку мовчати про це, і не подавати заяву у поліцію, боячись, що розголос завдасть шкоди кар'єрі Наталі. Лана якраз стала свідком цієї заборони, і про це вона розповість через багато років у кількох інтерв'ю. Ім'я того, хто так жахливо вчинив із Наталі досі не відоме. Сама Наталі дійсно вважала за краще мовчати про цю жахливу історію, особливо через страх, що їй не повірять. За словами її сестри Лани, вона відчувала неймовірну біль кожного разу, коли чула його ім'я або намагалася заговорити про ці події, а тому з часом вона навчилася просто ховати цей болючий фрагмент пам'яті навіть від себе самої. Щоб не зруйнувати свою кар'єру Наталі мовчить про те, що з нею сталося. Актриса зосередилася на своїй кар'єрі.

У 1956 році Наталі починає зустрічатися з американським актором-красенем Робертом Вагнером. Цікаво, що Роберта і Наталі зводить разом не родичі чи друзі, а кіностудії 20th Century Fox і Warner Bros. Цим кіностудіям було відомо, що Наталі уже давно сохне за Робертом, і вони влаштовують їм побачення. Це було напередодні 18-річчя Наталі, а наступного року вона і Роберт одружуються. Одного разу, даючи інтерв'ю журналу People через багато років, Наталі згадувала, що уперше вона зустріла Роберта, у коридорі кіностудії, коли їй було лише 10 років, а йому 18. Тоді, пройшовши повз Роберта, Наталі повернулася до матері і заявила їй, що одружиться з ним. Але сімейна ідилія триває недовго, і через 4 роки Наталі і Роберт розлучаються. Причини розлучення різні, але справжнім шоком для Наталі виявилося те, що Роберт зрадив її з чоловіком. Це потрясіння не минуло даремно. У Наталі почав псуватися характер, вона стала нервовою, примхливою, схильною до скандалів і зловживання алкоголем. У такий спосіб Наталі нажила собі репутацію «Королеви скандалів».

У 1970 році Наталі вдруге одружується. Її обранцем стає британський продюсер Роберт Грегсон на прізвисько «Срібний лис». Згодом у пари народжується донька, і називає її у честь мами — Наташею. Але цей шлюб Наталі теж завершується розлученням через зраду із боку Грегсона. Якийсь фатум переслідував Наталі. Одну з найкрасивіших зірок Голлівуду зраджують чоловіки… Та недовго Наталі була без пари. У 1974 році Наталі одружується втретє, і її обранцем цього разу стає…все той же Роберт Вагнер, який до цього часу теж розлучився. Цікаво, що Роберт і Наталі відзначають своє весілля на яхті в океані, незважаючи на страх Наталі перед водою. Невдовзі в них народилася дочка Кортні. Крім цього, Вагнер стає вітчимом доньки Наталі від другого шлюбу Наташі. Вагнер навіть дав Наташі своє прізвище.

29 листопада 1981 року, недільного ранку, поблизу Каліфорнійського острова Санта-Каталіна рятувальники виявили мертве тіло жінки, плаваюче у Тихому океані лицем донизу і вбране лише у нічну сорочку, червону куртку і вовняні шкарпетки — це була Наталі Вуд, а неподалік від неї дрейфувала шлюпка.[35][36] Наступного дня, 30 листопада, новина про смерть актриси потрапляє на першу шпальту газети Los Angeles Times. Розслідувати цю гучну справу доручають Томасові Ногучі[37]— коронерові і головному судово-медичному експертові Лос-Анджелеса. До того ж, Ногучі був відомим як «коронер зірок», адже свого часу він здійснював розтини тіл мертвих кінозірок, відомих музикантів і політиків, зокрема Мерилін Монро і Роберта Ф. Кеннеді.[38] Так, справа про смерть Наталі Вуд стала черговою гучною справою Ногучі.

У листопаді 1981 року Наталі разом зі своїм чоловіком Робертом Вагнером вирішили провести вихідні після Дня Подяки на власній яхті «Пишність», відправившись у невелику подорож Тихим океаном, біля острова Санта-Каталіна.[35] Своїх дітей подружжя залишила вдома.[35] Крім Наталі і Роберта (або подружжя Вагнерів) на яхті були капітан «Пишності»— Денніс Даверн, та актор Крістофер Уокен, який уже кілька місяців був партнером Наталі на знімальному майданчику[35]: у вересні 1981 року почалися зйомки фільму «Мозкова буря» (1983; оригінальна назва англ. Brainstorm), а у листопаді цього ж року зйомки фільму були майже завершені. Тож, на цій яхті зібралося четверо осіб, але у подальшому ланцюжок подій, який передував трагічній смерті Наталі слідчі встановлюватимуть зі слів трьох її компаньйонів, які зрештою стали головними фігурантами цієї кримінальної справи.

29 листопада 1981 року, Томас Ногучі, здійснивши розтин тіла Наталі, складає звіт[39], а наступного дня, 30 листопада, скликає прес-конференцію, на якій заявляє, що смерть актриси настала внаслідок нещасного випадку: Наталі намагалася покинути яхту «Пишність», і відв'язавши мотузку до шлюпки, а потім спробувавши зійти на неї, вона найімовірніше посковзнулася— і впала у воду, в якій зрештою потонула.[37] Крім цього, Ногучі повідомив, що експертиза показала надмірний вміст алкоголю у крові актриси, зазначивши, що вона була «трохи п'яна».[37] Більше того, у цьому звіті коронер зазначив про численні недавні синці на тілі Наталі, а саме на правому передпліччі у ділянці над зап'ястям, невеликі поверхневі синці на правій та лівій гомілках, а також у ділянках правого коліна і правої щиколотки.[39]

На прес-конференції Ночугі також повідомив, що суботнього вечора, 28 листопада, подружжя Вагнерів разом із Даверном та Уокеном зійшло на берег острова Санта-Каталіни, пришвартувавши «Пишність» у бухті Істмус, щоб повечеряти за одним столом у місцевому ресторані.[37] Далі за словами Ногучі, після вечері усі четверо разом повернулися на свою яхту, і там вже згодом спалахнула сварка між Вагнером та Уокеном, але вона не супроводжувалася бійкою.[37] Однак під час допиту Вагнера та Уокена асистент Ногучі, Річард Вілсон, не зміг з'ясувати достеменний зміст суперечки, але він зазначив, що це була «палка дискусія на різні теми».[37] Також Вілсон припустив, що Наталі не була втягнута у цю суперечку, хоча один близький друг подружжя Вагнерів припустив, що Наталі ймовірно набридло слухати «дискусію» і вирішила піти геть, а далі збиралася покинути яхту.[37]

3 грудня 1981 року Los Angeles Times повідомляє про жінку, яка чула крики про допомогу тієї ночі, коли Наталі потонула.[40] За словами Мерилін Уейн, цього горезвісного суботнього вечора, 28 листопада 1981 року, у бухті Істмус острова Санта-Каталіна були пришвартовані кілька яхт, і на одній із них вона відпочивала зі своїм хлопцем Джоном Пейном.[40][41] Мерилін заявила, що цього вечора близько опівночі вона із Джоном чує неподалік жіночі крики про допомогу на кшталт: «Допоможіть мені, хтось, будь ласка, допоможіть мені, я тону!».[40][41] Ці благання про допомогу пара чула неодноразово, а дальше, заметушившись, Джон і Мерилін взялися шукати, звідки лунають ці відчайдушні крики, але знайти не вдавалося.[40][41] Мерилін продовжує: «Слухаючи крики, ми зателефонували у берегову охорону, але ніхто не відповів.[40][41] Потім ми зателефонували до офісу шерифа в Авалоні, що за 12 миль, і хто відповів, сказав, що буде відправлений гвинтокрил, але він не прибув.[40][41] Ми десь почули гучну музику, тому подумали, що на сусідньому катері була вечірка.[40][41] Тоді я почула чоловічий голос, невиразний, але підвищений, який сказав щось на зразок: „Тримайся, ми йдемо за тобою“, і невдовзі крики про допомогу вщухли, але ми чули крики близько 15 хвилин».[40][41] Джон і Мерилін думають, що хтось дуріє на яхті, з якої лунає ця музика, і пара повернулася спати, але обидва були страшенно схвильованими.[40][41] Про ці нічні крики Мерилін розповіла слідчим після того, як вона прокинулась зранку наступного дня, побачила поліцію біля сусідньої яхти «Пишність» і дізналася про смерть кіноактриси Наталі Вуд, яку мертвою знайшли неподалік.[41]

Процес розслідування зайшов у глухий кут, оскільки конкретних відомостей про події тієї ночі було мало. 11 грудня 1981 року справу було закрито, а офіційною причиною її смерті стало утоплення у результаті нещасного випадку.

Наталі поховали на кладовищі Вествуд у Лос-Анджелесі.