Нахон Ної
Нахон Ної — двадцять другий правитель королівства Лансанг.
| Нахон Ної | ||
| ||
|---|---|---|
| 1582 — 1583 | ||
| Попередник: | Сен Сулінта | |
| Наступник: | Міжцарство | |
| Народження: |
16 століття Лансанг | |
| Країна: | Лаос | |
| Батько: | Сен Сулінта | |
Біографія
Був сином і спадкоємцем короля Сен Сулінти.
Про його коротке правління відомо дуже мало. У джерелах не відображено те, чи його обрали наступником Сен Сулінти бірманці[1]. Якщо він і мав підтримку серед придворної знаті Лансангу, то дуже швидко вони розчарувались у його правлінні[2][3]. Не пройшло й року після сходження на престол, як двір подав клопотання до короля Нандабаїна про усунення Нахон Ної від влади[4].
Відповідно до різних хронік правління Нахон Ної не вважалось справедливим, він не дотримувався ані моральних, ані релігійних принципів. Деякі джерела вказують на те, що він мав багато ворогів при дворі, які не вважали його легітимним правителем через походження Нахон Ної та походження його батька[1]. У будь-якому разі 1583 року короля повалили, ув'язнили та відправили назад до Пегу[4][3].
Від того моменту в країні почався період між царства, коли тривала боротьба за владу між різними кланами при дворі, а король на троні був фактично відсутній. Така ситуація підкреслювала слабкість двору в Тегу, який уже не міг впливати на ситуацію в окупованих землях, оскільки сам був змушений протистояти внутрішнім викликам. Натомість лансанзька знать також не наважувалась виступити проти Бірми, оскільки не могли дійти згоди в питанні спадкування престолу. Таке тривало впродовж 8 років[5].
Ситуація вирішилась 1590 року, коли знать Лансангу відрядила до бірманського двору в Тегу делегацію, що звернулась із проханням про звільнення Кео Кумане, який повернувся на батьківщину та 1591 року зайняв трон.
Примітки
- Lorrillard, 1999, с. 51-53.
- Stuart-Fox, 1998, с. 85.
- Viravong, 1964, с. 71.
- Simms, 1999, с. 88-89.
- Lorrillard, Michel (1999). La Succession de Setthathirat : réappréciation d'une période de l'histoire du Lan Xang (фр.). Aseanie. Архів оригіналу за 22 травня 2013. Процитовано 8 грудня 2020.
Література
- de Berval, Rene (1959). Kingdom of Laos: The Land of the Million Elephants and of the White Parasol. Paris: France-Asie. с. 37. ASIN B00126A1L4.
- Lorrillard, Michel (4 грудня 1999). La succession de Setthathirat : réappréciation d'une période de l'histoire du Lan Xang. Aséanie: 44–64.
- Simms, Peter and Sanda (1999). The Kingdoms of Laos: Six Hundred Years of History. Curzon Press. ISBN 0-7007-1531-2.
- Souneth, Photisane (1996). The Nidan Khun Borom: Annotated Translation and Analysis (Ph.D.). University of Queensland. с. 273–274.
- Stuart-Fox, Martin (2008). Historical Dictionary of Laos. The Scarecrow Press, Inc. ISBN 978-0-8108-5624-0.
- Stuart-Fox, Martin (1998). The Lao Kingdom of Lan Xang: Rise and Decline. White Lotus Press. ISBN 974-8434-33-8.
- Thien, Nai (1959). Intercourse Between Burma and Siam as Recorded in Hmannan Yazawin Dawgyi. Selected Articles from the Siam Society Journal 5: 3–84.
- Viravong, Sila (1964). History of Laos. New York: Paragon Book. с. 50–51. ISBN 0-685-41963-0.