Наїзд (звичай)

На українських зе­млях у скла­ді Вели­ко­го кня­зівства Лито­вського та Речі Посполи­тої на­їзд як по­за­право­вий за­сіб розв'язання економічних су­пе­ре­чок шляхти ви­ник че­рез не­ефективність право­вої й судової си­стеми та слаб­кість центральної влади й на­був ма­со­во­го ха­ракте­ру. У право­вих нормах Ста­ту­тів Вели­ко­го кня­зівства Лито­вського "на­їзд" клас­ифі­ку­єть­ся як на­пад кінно­го за­го­ну, а "на­ход" – пі­шо­го заго­ну.

Для розгля­ду кримі­наль­них справ, у т. ч. на­їздів, бу­ло ство­ре­но замко­вий суд (1566 – гродсь­кий суд). Відпо­відно до ха­ракте­ру за­по­дія­ної шкоди під час на­їзду в зако­но­давстві бу­ли пе­редба­чені різні ви­ди по­ка­рання: стра­та, компо­зи­ція (ви­плата по­терпіло­му грошо­вої компенса­ції), штраф. На­їзд ві­дрізнявся від розбою, за який по­ка­ранням бу­ла ли­ше стра­та. Однак на прак­ти­ці судове рі­шення ви­ко­ну­ва­ли­ся ду­же рідко. У джере­лах не за­фіксо­ва­но жодно­го ви­падку по­ка­рання знат­но­го чи впли­во­во­го в певно­му ре­гіоні шляхти­ча. Напа­даю­чі й по­терпі­лі ча­сто розв'язу­ва­ли конфлікт по­за­судовим шля­хом укла­дання по­лю­бовної згоди.

Нерідко наїзд мав ха­рактер симво­лічної де­монстра­ції конфлікту, спря­мо­ва­но­го на розрядку со­ціальної на­пруги всере­ди­ні шля­хетсь­кої корпо­ра­ції. Вод­но­час наїзд су­пе­ре­чив та­ким ка­те­го­ріям шля­хетсь­кої си­стеми цінно­стей, як братерство, лю­бов до Вітчизни, ле­га­лізм по­ве­дінки в по­літичному житті, іде­ал згоди та вшану­вання тради­ції.

• А. В. Бла­ну­ца. Наїзд // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 162. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.

• Андрій Блануца. Традиції наїзду // Український тиждень