Нейтралітет Швейцарії

Під час Першої світової війни Швейцарія підтримувала свою політику нейтралітету, незважаючи на спільні сухопутні кордони з двома центральними державами (Німеччиною та Австро-Угорщиною) та двома державами-союзниками (Францією та Італією). Німецькомовна більшість у Швейцарії загалом віддавала перевагу Центральним державам, тоді як франкомовне та італійомовне населення віддало перевагу союзним державам. Це викликало внутрішню напругу; проте країна змогла зберегти нейтралітет.

У 1917 році нейтралітет Швейцарії був поставлений під сумнів справою Грімма-Гоффмана. Роберт Грімм, швейцарський політик-соціаліст, відвідав Росію, намагаючись домовитися про сепаратну мирну угоду між Росією та Німеччиною, щоб припинити війну на Східному фронті в інтересах соціалізму. Грімма підтримав Артур Гофман, швейцарський федеральний радник, який очолював політичний департамент і очолював міністерство закордонних справ. Однак Гофман не консультувався зі своїми колегами-радниками щодо цієї ініціативи, і коли телеграма, надіслана між Гріммом і Гофманом, була оприлюднена, союзні держави були обурені.

Ліга Націй офіційно визнала нейтралітет Швейцарії 13 лютого 1920 року. Хоча ця політика не викликала загального захоплення, її поважали інші країни. Як данина поваги, всесвітня організація навіть обрала Женеву своєю штаб-квартирою. Організація також звільнила Швейцарію від військових зобов'язань. Однак країна була змушена прийняти так званий «диференційний нейтралітет», який вимагав від Швейцарії участі в економічних санкціях, зберігаючи при цьому свій військовий нейтралітет, політику, яку спочатку вітали для встановлення швейцарської солідарності з міжнародними зусиллями щодо сприяння мирному світовому порядку. Однак у березні 1938 р., швейцарський уряд все більше став незадоволеним таким типом нейтралітету і повернувся до абсолютного нейтралітету. Цей зсув стався не тільки тому, що швейцарці усвідомили цінність своєї традиційної політики, а й через погіршення європейських економічних і політичних відносин у період, що передував Другій світовій війні.

Більшу частину Другої світової війни Швейцарія опинилася повністю оточеною державами Осі та була контрольованою ними територією. Нацистська Німеччина планувала вторгнення в Швейцарію, і Швейцарія готувалася до такої ситуації. У якийсь момент Швейцарія мобілізувала 850 000 солдатів. Під керівництвом Анрі Гізана Швейцарія розробила план національного редуту на випадок вторгнення. Хоча багато хто критикував Швейцарію за її неоднозначну позицію під час Другої світової війни, її нейтралітет неодноразово оцінювався як європейськими, так і неєвропейськими лідерами.

У 1943 році Швейцарія зупинила американські та британські літаки, в основному бомбардувальники, які пролетіли над Швейцарією під час Другої світової війни. Неодноразово під час війни літаки союзників порушували повітряний простір Швейцарії; здебільшого пошкоджені бомбардувальники союзників, які поверталися з нальотів на Італію та Німеччину, екіпажі яких воліли інтернувати швейцарці, ніж ставати військовополоненими. Понад сотню екіпажів літаків союзників було інтерновано та розміщено на гірськолижних курортах, які після початку війни залишилися занедбаними через брак туристів. Там їх мали тримати до закінчення війни. Щонайменше 940 американських пілотів намагалися втекти до Франції після вторгнення в Нормандію, але швейцарська влада перехопила 183 інтернованих. Понад 160 з цих льотчиків були ув’язнені в швейцарському таборі для в’язнів, відомому як Ваувілермоос, який був розташований поблизу Люцерна і яким командував Андре Беґен, пронацистський швейцарський офіцер. Американські інтерновані залишалися у Ваувілермусі до листопада 1944 року, коли Державний департамент США вніс протести проти швейцарського уряду і врешті домігся їхнього звільнення.

Швейцарія була оточена територією, контрольованою Осі; це означало, що вони також постраждали від бомбардувань союзників під час війни – прикладом цього може бути, коли Шаффхаузен був випадково бомбардований американськими літаками 1 квітня 1944 року, місто помилково прийняли за Людвігсхафен-на-Рейні, німецьке місто за 284 кілометри.

Ці інциденти з бомбардуваннями перевірили нейтралітет Швейцарії, оскільки це показало поблажливість швейцарців до порушень повітряного простору союзниками. Бомбардування тривали, і врешті-решт Швейцарія оголосила політику нульової терпимості до порушень з боку літаків Осі або союзників і санкціонувала атаки на американську авіацію.

Швейцарці, хоча і дещо скептично відреагували, проте сприйняли ці порушення свого нейтралітету як «випадковості». Сполучені Штати були попереджені, що поодинокі літаки будуть вимушені збити, їхнім екіпажам все одно буде дозволено шукати притулок, а формування бомбардувальників, які порушують повітряний простір, будуть перехоплені. У той час як американські політики та дипломати намагалися мінімізувати політичний збиток, завданий цими інцидентами, інші дотримувалися більш ворожої точки зору. Деякі старші командири стверджували, що, оскільки Швейцарія була «повна німецьких симпатиків» (безпідставна заява), вона заслуговує на бомбардування. Генерал Генрі Арнольд, командувач ВПС США, навіть припустив, що саме німці літали захопленими літаками союзників над Швейцарією, намагаючись здобути пропагандистську перемогу.