Неогеографія

Неогеографія — нове покоління засобів і методів роботи з геопросторовою інформацією, відмінних від попередніх (карт і географічних інформаційних систем (ГІС)), що відрізняється трьома основними ознаками:

• використанням географічних систем координат, а не картографічних проекцій;
• застосуванням растрового, а не векторного представлення географічної інформації як основного;
• використанням відкритих гіпертекстових форматів представлення геоданих.

Термін неогеографія отримав широке поширення після появи в 2005 р. принципово нового геопросторового сервісу Google Earth, що радикально відрізнявся від колишніх звичайних та цифрових географічних карт, глобусів і географічних інформаційних систем (ГІС).

Новизна підходу, вже реалізованого на практиці в Google Earth, потребувала пояснення — тим більше що нової якості було досягнуто без використання яких-небудь нових, невідомих досі технологій. Для фіксації нової якості знадобився спеціальний термін — Неогеографія, який набув широку популярність і визнання серед фахівців після виходу в світ наприкінці 2006 р. книги Ендрю Тернера «Вступ до неогеографії» (Introduction to Neogeography). Історія вживання терміну «Неогеографія» в інших значеннях простежується аж до 1920-х років.

Принципи неогеографії припускають відмову від умовностей, неминучих в картографічному методі роботи з геопросторовою інформацією та провідних до непереборних аберацій сприйняття. Вони обумовлені, зокрема:

• проеціюванням всієї повноти інформації на будь-яку поверхню (карти, глобуси, і т. д.);
• віднесенням вихідної інформації до обмеженої кількості умовним категорій (шарів) даних;
• принциповим поділом топографічних і географічних продуктів.

Основою принципу неогеографії є перехід до використання нередукованих наборів даних. Інформація зберігається вже не у вигляді проекції її на що б то не було, але в геоцентричній системі координат, що має «фізичний» сенс і забезпечує повноту тривимірного представлення даних, всеракурсного, поєднання глобальності і детальності. Новий принцип, зрозуміло, не означає відмови від карт або від картографічної інформації взагалі. І карти, і картографічні продукти можуть входити в нові інформаційні середовища як один з їх елементів.

Неогеографія дає користувачеві можливість довільним чином вибирати ракурси (і ступінь детальності, що визначається ними) перегляду інформації, плавно переходячи при цьому від одного ракурсу до іншого в міру необхідності. При цьому стає можливим використовувати в роботі з даними ракурси, неможливі і безглузді в рамках картографічної парадигми — наприклад, орієнтовані в протилежний поверхні Землі бік.

При цьому забезпечується природне і метрично точне уявлення тривимірного простору без його редукції до якої-небудь поверхні. Користувач продуктів і сервісів, у яких реалізований принцип неогеографії — так званих «геоінтерфейсів» — отримує можливість опинитися «всередині» даних, а не тільки сприймати їх «зовні», як у рамках картографічного підходу.

Основним носієм інформації в геоінтерфейсах виступають дані дистанційного зондування — зокрема, космічні та аерознімки та інші документально точні зображення, що дозволяють формувати образ місцевості в дуже широкому діапазоні масштабів. Вони служать при цьому контекстом, за допомогою якого користувачі можуть створювати власні, тривимірні і чотиривимірні (динамічні тривимірні) моделі подій, процесів і об'єктів.

В англомовній літературі є недосить конкретні означення термину. Відомі такі означення:

1. неогеографія є набором методик і засобів, що виходять за рамки «класичних» геоінформаційних систем (ГІС). (Wikipedia, 2007)
2. неогеографія об'єднує воедино складні технології картографії та ГІС і робить їх доступними для користувачів і розробників. (A. Turner, 2006)
3. неогеографія — це «нова географія» епохи Web 2.0, яка передбачає, що контент створюється самими користувачами, як правило, не географами-професіоналами. «What is neogeography anyway?»

Класичним і найбільш відомим прикладом рішень, виконаних в ідеології неогеографії, є геопортали Google Earth та Google Maps.