Ніконоров Сергій Вікторович

Хокеєм почав займатися з 10 років у тренера Юрія Парамошкіна. 1981 року команда з Електросталі посіла четверте місце з восьми учасників на турнірі в Прокоп'євську Кемеровської області, а ланка Сергій Ніконоров — Володимир Шацьких — Олександр Іванов стала найрезультативнішою і отримала запрошення від Віталія Єрфілова[1][2] до юніорської збірної Радянського Союзу. Андрій Вахрушев розповідав, що на зборах у Рибінську його партнерами були Іванов і Ніконоров[3]. З часом у збірній лишився єдиним представником підмосковного клуба. Під керівництвом Євгена Зиміна радянські юніори здобули п'ять перемог у п'яти матчах на чемпіонаті Європи 1983 року і повернули собі звання найсильніших на континенті. Згідно статистичних сайтів — брав участь у всіх іграх, але сам пригадував, що поїхав на турнір резервістом і виходив на лід у двох. Лідером того складу був «армієць» Ігор Вязмикін, який став найкращим нападником і найкращим бомбардиром турніру (9 закинутих шайб). З українського «Сокола» грали Анатолій Найда і Андрій Коршунов[4].

У сезоні 1982/1983 виступав за основний склад «Кристала». відзначився 11 закинутими шайбами у другій лізі. Влітку перейшов до московського «Динамо». Грав за молодіжну команду, яка того сезону стала найсильнішою в країні[5]. А у фінальному турнірі Сергій Ніконоров участі не брав тому, що був переведений Ігорем Тузиком до основи. У вищій лізі дебютував 1 грудня 1983 проти команди ленінградських «армійців» (поразка 6:9)[6]. Всього у першості виходив на лід у дев'яти іграх, грав під номером «27». Його партнерами по ланці були Юрій Леонов, Володимир Зубрильчев і Микола Борщевський. У декілької ігрових епізодах вдалося пограти з дворазовим олімпійським чемпіоном Олександром Мальцевим. На спортивній базі мешкав в одній кімнаті з Володимиром Голіковим і Василем Первухіним.

У міжсезоння замість Тузика команду очолив Юрій Мойсеєв і відправив групу молодих хокеїстів до харківського «Динамо», набиратися досвіду у першій лізі (Вадима Благодатських, Ігоря Павлова, Олексія Амеліна, Ігоря Комісарова, Анатолія Салімджанов, Андрія Віттенберга і Сергій Ніконоров). Змагання у другому дивізіоні харків'яни завершили на третій позиції і вперше взяли участь у перехідному турнірі з клубами вищої ліги. Для підсилення складу у цьому змаганні з Москви приїхали Андрій Вахрушев і Ігор Акулінін[7]. Серед молодого поповнення клубу став другим за результативністю — 11 голів і 4 результативні передачі (кращий результат у Вадима Благодатських — 12 голів і 5 передач). Наступного сезону відбулася реорганізація першої ліги, на першому етапі «динамівці» стали переможцями західної зони, але в перехідному турнірі участі вже не брав. У Ніконорова завершилася дворічна військова служба і він повернувся до Електросталі.

Тринадцять сезонів був гравцем першої ланки нападу, партнерами були Олександр Іванов і Володимир Леонов. 1991 року Іванов перейшов до Тольятті, де став дворазовим переможцем МХЛ, а його наступником став Андрій Сидляров. Запрошували і Ніконорова до клубів вищої ліги, зокрема в «Торпедо» (Ярославль), «Ладу» (Тольятті) і СК ім. Урицького (Казань). 1994 року «Кристал» повернувся до елітного дивізіону. За чотири сезони в Міжнаціцональній хокейній лізі і російській суперлізі провів 137 матчів (33+42). Ігрову кар'єру завершив у 1998 році, за цей час провів понад 750 лігових матчів і закинув 304 шайби. Надалі працював на машинобудівному заводі. Станом на 30 жовтня 2015 — пенсіонер.

• Чемпіон Європи серед юніорів (1): 1983

• Ніконоров Сергій Вікторович на сайті EliteProspects.com (англ.)
• Ніконоров Сергій Вікторович (російська). Dynamo-History.ru. Процитовано 12 травня 2020.
• Интервью Сергея Викторовича Никонорова, основателя хоккейной династии (російська). Sport.ru. Процитовано 12 травня 2020.