Олександр Карагеоргієвич

Був наймолодшим сином Карагеоргія. Навчався у Хотині під патронажем російського царя. Служив у російській армії.

Князь Мілош Обренович, бажаючи примиритися з потомством Карагеоргія, наприкінці свого першого князювання запросив Олександра до Сербії, де він в 1840 році став ад'ютантом князя Михайла III, сина Мілоша. Після повалення Михайла III Обреновича (1842), в якому Олександр активної участі не брав, скупщина обрала його князем.

У 1830 році одружився з Персидою Ненадович, від якої народилося 10 дітей.  У 1830 році, він одружився з Персидією, донькою князя Войводи Єреми Ненадовіча. В них було десятеро дітей: чотири дочки Полексія, Клеопатра, Олена і Єлизавета, шість синів Алексія, Світозар, (обидва померли в ранньому дитинстві), Джордж, Андрій, Петро і Арсен. Після того, як султан визнав титул князя Михайла Обреновича в 1939 році, родина Карагеоргієвичів повертається до Сербії (це був певний знак примирення для обох сторін).

Після того, як Олександр повернувся до Сербії, він приєднався до штаб-квартири Сербської армії, і був підвищений у званні до лейтенанта і призначений ад'ютантом до князя Михайла.

Монограма

Після внутрішньополітичних конфліктів у Сербії, викликаних неповагою до так званої «Турецької конституції», зречення Мілоша і Михайла Обреновича, Національна Асамблея в Врачарі обрала Олександра Карагеоргієвича принцом Сербії у вересні 1842 Через те, що його титул визнали і Росія і Туреччина, князь Олександр почав ряд реформ і заснував ряд нових інститутів для того, щоб покращити становище сербської держави. Він реалізував код цивільних прав, запровадив регулярну армію, побудував ливарний канон, покращив існуючі школи і заснував нові, заснував Національну бібліотеку та Національний музей.

Період князювання Олександра був періодом кодифікації законів і створення нових державних установ;

• був виданий цивільний законник(1844);
• реформовано судочинство;
• вперше створений касаційний суд;
• регулярне військо;
• гарматна майстерня;
• заснована широка мережа шкіл;
• національні бібліотеки і національні музеї;

Зразком, здебільшого, служила Австрія, і всі реформи носили бюрократичний характер.

Під час революції в 1848 році, князь Олександр Карагеоргієвич відправив сербських добровольців під командуванням Стеван Кніджаніна до австрійської провінції Воєводина «Сербія», щоб допомогти боротьбі сербів за власну автономію.

В 1853 році Порта видала князю грамоту з підтвердженням його прав і привілеїв в Сербії, а Паризький конгрес(1856) нагородив князя статтею за нейтралітет у Кримській війні. Головна її суть була у гарантуванні прав і привілеїв Сербії у складі Порти, забезпечувалась свобода віросповідання, законодавства, торгівлі та судноплавства.

Олександр Карагеоргієвич був мало популярний; агітація Обреновичів проти нього мала успіх і викликала кілька повстань, які придушувалися з великою жорстокістю.

Часті конфлікти князя з членами Ради, в яких Порта виступала в ролі арбітра, приводили до падіння авторитету режиму уставобронителів. Вони стали об'єктом критики вже дорослих випускників європейських університетів, які виступали за проведення реформ в ліберально-демократичному дусі. Невдоволення князем підігрівалося прихильниками Обреновичів, які разом з молодими лібералами домоглися скликання в кінці 1858 Народної скупщини. Вона ж, згідно Турецького уставу, не тільки мала дорадчі функції, а й мала право обрання князя. Члени Ради не надто енергійно підтримали Олександра Карагеоргієвича, від якого вимагали зречення. В результаті він змушений був шукати притулку у фортеці у турецького паші. Князем проголосили 75-річного Мілоша Обреновича.

Олександр виїхав до Австрії . У 1868 році він був звинувачений в участі у вбивстві князя Михайла III Обреновича і засуджений сербським судом заочно до 20 років ув'язнення, угорським судом — до 8 років в'язниці, які і відбув . Скупщина визнала все його потомство позбавленим прав на сербський престол. Після того, як відбув покарання, переїхав до Тимішуари (Румунія).

Князь Олександр помер в Тімішоарі 3 травня 1885. Він був похований у Відні, його залишки були перенесені в 1912 році до церкви Святого Георгія, яка була побудована його сином Петром I Карагеоргієвичем в Сербії.

У 1830 році Олександр одружився з Персідою Ненадович (15 лютого 1813 — 29 березня 1873), дочкою воєводи Єврема Ненадовича (1793—1867) і Йованки Милованович (1792—1880). У них було десятеро дітей:

• Олексія (1 лютого 1833 — 5 грудня 1914).Вийшла заміж впершу 1849 за Костянтина Ніколаєвіч, сербського міністра внутрішніх справ, вдреге за доктора Олександра Прешерна(1830 — грудень 1914).

• Клеопатра (26 листопада 1835 — 13 липень 1855), одружилися в Мілані, в 1855 з Авраамом Петронєвіч, посла Сербії в Росії
• Олексій (23 березня 1836 — 21 квітня 1841)
• Святозар (1841 — 17 березня 1847)
• Петро (29 червня 1844 — 16 серпня 1921) правив Сербією з 1903 до 1918 року, а потім як Король Королівства сербів, хорватів і словенців до своєї смерті; одружився з принцесою Чорногорії Зорькою.
• Єлена (18 жовтня 1846 — 26 липня 1867); одружилася з Джордже Сіміч (28 лютого 1843 — 11 жовтня 1921), прем'єр-міністр Сербії.
• Андрій (15 вересня 1848 — 12 липня 1864)
• Єлизавета (народилася і померла в 1850 році)
• Джордже (11 жовтня 1856 — 5 січня 1889)
• Арсен (16 квітня 1859—1938), одружився в 1892 році на російській дворянці Аврорі Демідовій. Вони були батьками князя Югославії Павла .