Пам'ятник Йосипу Нелюбович-Тукальському (Чигирин)

Пам'ятник Йосифу Нелюбович-Тукальському у Чигирині відкрили 11 серпня 2007 року біля відбудованої церкви апостолів Петра й Павла.

Восени 1665 року гетьман Петро Дорошенко домігся визволення ув'язненого поляками у Мальборку митрополита Київського Йосипа Нелюбовича-Тукальського. Випускаючи на волю священика, поляки взяли з нього клятву, в якій «грішний Йозеф» обіцяв «в жодний спосіб не чинити ніяких шкідливих зачинів (…) проти його королівської милості» і не називатися митрополитом. Але 6 березня 1666 року Константинопольський патріарх Мефодій затвердив Йосипа Тукальського на посаді митрополита Київського.

Поселився Тукальський в Чигирині і став найближчим другом і порадником гетьмана. Перед загрозою ліквідації самостійності українських держави та церкви, амбіції політичних та церковних діячів відходять на останній план, і чи не вперше, та мабуть, і в останнє в українській історії, зуміли поєднатися інтереси державні та церковні. Греко-католицький єпископ Шумлянський, що перебував як посол від Речі Посполитої в Чигирині, казав, що Дорошенко щоночі радиться з митрополитом Тукальським; а коронний маршалок Ян Собеський стверджував, що гетьман і вся Україна живуть духом Тукальського. Польський підканцлер говорить: «По Дорошенку і отці Тукальськім не сподіваюся ні вірності, ні послуху; вони незалежності господарства і патріархату хочуть». Митрополит наказав, щоб по церквах не поминали більше царя Олексія та польського короля, а щоб поминали гетьмана Петра.

У вересні 1668 року на старшинській раді в Чигирині були вироблені умови протекторату Османської Порти над Україною, а у березні 1669 року їх затвердила козацька рада в Корсуні. В угоді висунуто вимоги до султана в Україні «мечетей не строить и православных храмов в них не превращать», Київського митрополита призначати лише відповідно до рішення Константинопольського патріарха. Окремим пунктом козаки вимагали від нового сюзерена не скидати Константинопольського патріарха, а після його смерті обирати нового лише на архієрейському соборі. Вочевидь, зазначені статті були запропоновані радником гетьмана Йосипом Нелюбовичем-Тукальським.

5 серпня 1675 р. помер Київський митрополит Йосип Тукальський. Його тіло поховали в соборній церкві святих Петра і Павла. На надгробку на могилі митрополита містився некролог польською мовою, написаний архієпископом Чернігівським Лазарем Барановичем:

Проект пам'ятника створювався за активної участі Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. Триметрова аскетична фігура митрополита Тукальського втілює благословення до єдності церкви й нації. Посохи в його руках символічно сходяться в одній точці — лівий, який означає державу, і правий, з хрестом, — церкву. Освятив пам'ятник владика Черкаський і Чигиринський Іоанн. Автор пам'ятника відомий Український скульптор Владислав Володимирович Димйон.

Пам'ятник є номінантом у проекті «Сім чудес Черкащини»[1].