Парадокс планктону

У гідробіології парадокс планктона так названо ситуацію, коли обмежене коло ресурсів (світла, поживних речовин) підтримує дуже широкий спектр планктонних організмів. Парадокс пов'язаний з результатом дії принципа конкурентного виключення (іноді званого законом Гаузе), яка передбачає, що, коли два види конкурують за один і той же ресурс, в кінцевому рахунку, тільки один буде зберігатися, а інший буде на грані вимирання. Велика розмаїтість фітопланктона на всіх філогенетичних рівнях суперечить обмеженому колу ресурсів, за які планктонні організми конкурують один з одним (наприклад, світло, нітрати, фосфати, кремнієва кислота, залізо тощо).

Парадокс був вперше описаний в лімнології Г. Хатчинсоном, який припустив, що цей парадокс може бути пояснений такими факторами, як вертикальні градієнти світла або турбулентності, симбіозом або коменсалізмом, наявністю диференціальних хижаків, або постійно мінливими умовами навколишнього середовища[1]. Пізніші роботи припускають, що парадокс може бути зумовлений такими факторами, як: розмірно-залежним виїданням;[2]; просторово-часовою неоднорідністю[3]; коливаннями екологічних умов. В цілому, деякі дослідники вважають, що екологічні та середовищні фактори постійно взаємодіють таким чином, що планктонні біоценози ніколи не досягають рівноваги, яка б сприяла успіху будь-якого одного виду.[4]