Патріс Леконт

Народився 12 листопада 1947 року в Парижі. Дитинство Леконта минає в Турі. З 15-и років знімає невеликі аматорські фільми. У 1967 році він переїжджає до Парижа на навчання. Бере участь в діяльності журналу Cahiers du cinéma (Кінематографічні зошити) і більш-менш успішно знімає короткометражні фільми. Паралельно Леконт дописує в журнал Pilote у 1970—1974 роках, створюючи дуже оригінальні ілюстрації, та знімає рекламні ролики.

Перші повнометражні фільми Леконта залишилися непоміченими або ж отримали негативну критику. У 1975 році він береться за дуже амбітний проект — екранізацію персонажів Марселя Готліба у фільмі Туалет було зачинено зсередини (Les vécés étaient fermés de l'intérieur) з Жаном Рошфором і Колюшем у головних ролях. Фільм погано зустріли критики. Патріс починає вважати, що вибрав неправильну дорогу в кінематографі, і зосереджується на кар'єрі рекламіста. У 1977 році він погоджується на ще один проект — екранізацію п'єси кафе-театру Любов, мушлі та ракоподібні під назвою Засмаглі. Фільм стає одним з найуспішніших у французькому кінематографі.

Протягом десяти подальших років Леконт знімає комедійні фільми, де грають члени комедійної трупи кафе-театру Splendid, а також Колюш, Бернар Жиродо, Жерар Ланве та інші. Комедії часто успішні (Прийди до мене, я живу в подруги; Спеціалісти).

Тоді Леконт вирішує змінити жанр і знімає три фільми зовсім іншого характеру, ніж попередні. У першому з них — фільмі Тандем — зіграли Жерар Жюньйо (це перша серйозна драматична роль цього коміка) та Жан Рошфор. Потім він знімає нову екранізацію роману Жоржа Сіменона, в якій Мішель Блан з'являється в зовсім не притаманному йому амплуа. Це — стрічка Мосьє Ір (Monsieur Hire, 1989). Третій фільм — Чоловік перукарки (Le Mari de la coiffeuse, 1990). І у всіх трьох випадках публіка позитивно сприймає цю зміну стилю — завдяки зусиллям, які докладає Леконт для створення естетики та ритму фільмів, вдалому управлінню напругою та грою акторів.

Наступні фільми виявляються невдалими, і Леконт знову змінює амплуа в 1995 році — цього разу на історичні фільми. Публіка і критики прихильно зустріли фільм Насмішка (Ridicule), а Леконт отримав дві премії Сезар: як найкращий режисер та за найкращий фільм.

З того часу ім'я Леконта укріпилося у французькому кінематографі. Його роботи мають поперемінний успіх, іноді він займає позицію, різко протилежну до позиції кінокритиків. У 2005 році трупа кафе-театру Splendid звертається до нього з пропозицією зняти третю частину Засмаглих — Засмаглі-3 — Друзі на все життя (Les Bronzés 3 — Amis pour la vie), яка вийшла на екрани 1 лютого 2006 року.

Леконт патронує діяльність Асоціації Thibfilms, яку створили четверо шістнадцятирічних підлітків в Аннесі. Метою асоціації є сприяння рекламі та зйомкам мультфільмів, коміксів, документальних фільмів та художніх фільмів для дітей та підлітків.

Леконт також іноді бере участь у програмі Лорана Рук'є On va s'gêner на каналі Europe 1.

Патріс Леконт одружений з Аньєс Беро, прес-секретарем журналу Cahiers du cinéma. У пари двоє дочок: Марі і Аліс.[2]

Завдяки Патрісові Леконту Жерар Жюньйо, Мішель Блан, Шарль Берлін і Даніель Отей були номіновані на Сезаря за найкращу чоловічу роль. Серед жінок за найкращу жіночу роль були номіновані Жульєт Бінош і Ванесса Параді. Лише Даніель Отей отримав нагороду.