Повітряний суверенітет

Дослідники відзначають, що, хоча витоки поняття суверенітету лежать в праві власності, дуже рано прийшло усвідомлення того, що існують речі, власність на які важко здійснити, наприклад, океани — які не можна обгородити і привласнити. Оскільки запобігти використанню морів іншими країнами було неможливо, держави, зацікавлені в мореплаванні, прийшли до ідеї суверенітету, обмеженого невеликою ділянкою прибережного водного простору.

На відміну від морів, поняття суверенітету щодо повітряного простору розвивалося в трьох напрямках:

• приватна власність. Уже з римських часів права на простір над ділянкою землі належали власнику цієї ділянки: в середньовіччі сформувалася Брокард лат. Cuius est solum, eius est usque ad coelum et ad inferos, «Хто володіє землею, володіє від небес до пекла», тобто права на землю простягаються вгору і вниз. Це трактування перейшло в загальне право, але завжди тлумачилася обмежено, часто тільки до висоти можливої ​​забудови — наприклад, політ кулі над ділянкою землі не розглядалося як порушення права власності на ділянку, якщо тільки куля не падала на землю в межах ділянки. До кінця XIX століття з розвитком повітроплавання поняття приватної власності на повітряний простір застаріло, хоча в США остаточно цей підхід був ліквідований лише в 1945 році рішенням Верховного суду США у справі en: United States v. Causby;
• суспільна власність (лат. res communis). Уже інституції Юстиніана відзначали, що закони природи зробили повітря (разом з морем і проточною водою) надбанням всього людства;
• власність держави.

На відміну від повітряного простору суверенітет всіх країн не поширюється на космос. Кордон між повітряним і безповітряним простором чітко не виділено, ні Паризька конференція в 1919 році, ні Чиказька конвенція 1949 роки не визначили верхню межу їх застосовності. Не вказав такої межі і Договір про космос, згідно з яким суверенітет держав в космосі поширюється тільки на безпосередньо запущені ними космічні об'єкти.

Типовим визначенням повітряного простору є застосовність його для польотів літаків, що призводить до верхньої межі на висоті принаймні 21 кілометр. Вимоги про «взаємодію з повітрям» у визначенні літака за версією ІКАО призводять до того, що можливість польоту літака на висоті більше 60 кілометрів «малоймовірна».

Спеціалізовані літаки, начебто Локхід У-2 і Локхід Блекберд можуть літати на висоті до 26 кілометрів, в «сірій зоні» між повітряним простором і космосом, за висловом Кінга.

• Повітряний простір

• Shrewsbury, Stephen M. September 11th and the Single European Sky: Developing Concepts of Airspace Sovereignty // Journal of Air Law and Commerce. — 2003. — Vol. 68. — С. 115.
• Dodge, Michael S. Sovereignty and the Delimitation of Airspace: A Philosophical and Historical Survey Supported by the Resources of the Andrew G. Haley Archive. // Journal of Space Law, 35 (2009): 5. (англ.)
• Sand, Peter H., Jorge de Sousa Freitas, and Geoffrey N. Pratt. An Historical Survey of International Air Law before the Second World War. // McGill Law Journal, 7 (1960): 24. (англ.)
• Sand, Peter H., James T. Lyon, and Geoffrey N. Pratt. An Historical Survey of International Air Law Since 1944. McGill Law Journal, 7 (1960): 125. (англ.)
• King, Matthew T. Sovereignty's Gray Area: The Delimitation of Air and Space in the Context of Aerospace Vehicles and the Use of Force // Journal of Air Law and Commerce. — 2016. — Vol. 81. — С. 377.
• Osieckia, Mateusz. Shooting Down Civil Aircraft in the Light of Sovereignty in the Airspace. // Sociology 6.6 (2016): 392—401. doi: 10.17265/2159‐5526/2016.06.005 (англ.)
• Oduntan, Gbenga. Sovereignty and Jurisdiction in Airspace and Outer Space: Legal Criteria for Spatial Delimitation. Routledge, 2011. 408 с. (англ.)
• Moon Jr, Albert I. A Look at Airspace Sovereignty // Journal of Air Law and Commerce. — 1963. — Vol. 29. — С. 328.